15.10.2026
Щедре жовтневе сонце, не жаліючи своїх променів, кидало їх на металеві конструкції елеватора фірми «Династія». Їх величезні, високі конуси, із
Читати
15.10.2026
Тридцять третя сесія Кам`янець-Подільської районної ради розпочала свою роботу десь із годинним запізненням. Не було кворуму. Спочатку чекали тих, хто
Читати
01.10.2026
Цей текст із глибокою шаною та вдячністю присвячується 197-й річниці від дня народження видатного лікаря, історика, краєзнавця, письменника та громадського
Читати
01.10.2026
Вихователі, наставники, інструктори, вчителі, як би їх не називали, були з нами з тих пір, як ми були не вищими
Читати
01.10.2026
Михайло з позивним «Ювелір» прийшов до війська ще до повномасштабного вторгнення солдатом. Сьогодні він — лейтенант і командир групи, фахівець
Читати
10.09.2026
ТОПОГРАФІЯ МІСТА
Губернське місто Кам’янець-Подільський, що над Смотричем (притока Дністра), лежить під 48 градусів 40 півн. широт. і під 26 34
Читати
24.08.2026
Усі хотіли жити краще
Видимі ознаки руху України до незалежності уже явно почали проявлятись у 1989 році. У різних середовищах йшли
Читати
14.08.2026
Здається, що про Бакоту написано все. Про те, що Золота Долина Подністров'я пішла на дно і до сьогодні викликає хвилювання
Читати
Не про всяку людину можна сказати: «Я мав честь з ним служити». А про загиблого сержанта (старшину за посадою) інженерної бригади Олександра ШВЕЦЯ так відгукується багато людей. Це був професіонал високого класу, що особливо цінується у саперних підрозділах. «Йому було лише 45, – згадує його побратим, старший солдат Сергій,
Ще восьмого грудня він завітав до рідної домівки, а 23-го місто проводжало Віктора МАМЧУКА в останню путь. Серед тих, хто прийшов попрощатися з 33-річним бійцем ЗСУ, оператором групи 2-го загону однієї з військових частин, старшим матросом було немало чоловіків, які не могли стримати сліз… «Він був, – згадує учителька
Коли закохані стають на рушник щастя, то мріють жити у злагоді, любові до кінця свого життя. Так було і з Юрієм та Вікторією БУЖІЄВСЬКИМИ. Вони познайомилися, коли їй було 17, а йому – 22. Статний юнак, який тільки що повернувся з армії, так полонив серце дівчини, що вона не
Вони закохалися ще за шкільною партою. І ніяк не уявляли життя один без одного. З того часу молоде подружжя Андрія та Марини ТВЕРДОХЛІБІВ завжди крокувало разом. Вони були дві половинки цілого, що зветься Вірністю. Мабуть, десь на небесах розпорядилася доля так, що на світ вони теж з’явилися майже одночасно:
Взялися разом і зробили. Так було прийнято в нас, українців, віддавна. Не чекати, коли хтось за тебе все вирішить, а самим, зі своїми побратимами і посестрами працювати над покращенням свого життя. Не дивлячись на всі історичні перипетії, ця традиція в нас збереглась і донині. Так, у мальовничому селі Лисогірка
Якби нам захотілося наразі дізнатися, скільки волонтерів чи просто людей, які надавали одноразову допомогу, налічує благодійна організація «Благодійний фонд «СОС Штаб громадянської оборони» (засновник А.В. Ковальський), це було би неможливим: все одно, що перевести слово «добро» в кілограми, кілокалорії чи гігабайти, до прикладу. Тут звикли до того, що будь-якого
Здавалося, що все одразу пішло якось не так, не за планом – це коли напередодні Дня людей з особливими потребами до Довжоцького будинку-інтернату вчергове завітав знаний у нашому регіоні народний хор «Вечірні зорі». Артисти ще тільки переодягалися, як раптом неподалік почувся спів – та не якийсь собі такий нескладний,
У дитинстві Елеонора з двоюрідним братиком любила таку гру: необхідно було серед декількох матеріальних або ж і віртуальних речей обрати щось одне. І це було зовсім непросто – зупинитися на чомусь значущому, найсуттєвішому. Пройдуть роки, і за родом своєї професії Елеонорі КУЗНЯК-ГОДЛЕВСЬКІЙ доведеться знову обирати, але тепер між добром і
Як ще айфон Оксани ДІДИЧ терпить свою господарку – незрозуміло, бо вщент забитий номерами, повідомленнями, інформацією. Утім, важливими про тих, кому терміново потрібна допомога, й тих, хто може надати її. Адже Оксана Анатоліївна з того роду-племені, без якого нині неможливо обійтися. На волонтерів уся надія, вони в наш непростий
14 грудня минуло 36 років, коли завершили зведення саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Цей день далекого 1986 року вважається завершенням першого етапу подолання наслідків аварії на атомній станції. Тому з 2006 року він став також днем вшанування учасників ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. А для ліквідаторів – це
