У СТРОЮ Я БУДУ ДО ПЕРЕМОГИ

Михайло з позивним «Ювелір» прийшов до війська ще до повномасштабного вторгнення солдатом. Сьогодні він — лейтенант і командир групи, фахівець із розмінування в 143 Об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля». У цивільному житті працював у будівельній сфері в Україні та за кордоном, мав власне підприємство, зводив школи й дитячі садочки. І зараз він продовжує працювати на Україну, тільки тепер фронт для нього має інший вимір. Там, де будівельник створює, сапер спочатку має зробити територію безпечною.

За службу Михайло удостоєний відзнаки Міністра оборони України «Захиснику України». А головну свою нагороду, як каже сапер, ще належить здобути — Перемогу.

«У мене три доньки. А це вже ювелірна справа», — жартує Михайло, для якого родина є однією з головних опор у найважчі моменти війни.

Контракт із Збройними Силами України він уклав у 2019 році. Розпочав службу в 48 інженерній Кам’янець-Подільській бригаді. Перший бойовий досвід здобував ще до повномасштабного вторгнення — виконував інженерні завдання на сході України, облаштовував оборонні позиції, проводив перевірку та розмінування територій. Під час одного з розмінувань на кладовищі його група потрапила під обстріл. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Таких епізодів у подальшій службі траплялося чимало. 24 лютого 2022 року змінило масштаб війни.

Після вторгнення Михайло разом із побратимами вирушив на південь України. Перед інженерами стояли завдання, від яких залежало, чи зможе ворог просунутися далі. Були бої, обстріли, зруйнована інфраструктура, заміновані дороги та мости.

• Важким був бій за Вознесенськ. Мінували залізничні й автомобільні мости та утримували їх. Фактично на наших очах була висадка російського десанта. Вони намагалися просунутися далі, але там підірвали міст і зруйнували їхні плани, – пригадує військовий.

Після звільнення українських територій для саперів робота не закінчувалася. Почався інший етап війни: очищення землі від того, що залишив по собі ворог. Нерозірвані боєприпаси, міни, вибухонебезпечні предмети — усе це залишалося серед будинків, на дорогах, у полях. Сапери працювали там, де точилися бої.

• Ми бачили все, що залишав після себе “русский мир”. Згорена техніка, зруйновані будинки, заміновані поля. Треба було це прибрати, щоб люди могли повернутися до нормального життя, — розповідає Михайло.

Завдяки роботі саперів фермери поступово змогли повернутися до своїх полів.

Однією з найдовших стала 16-місячна ротація на півдні України. Українські підрозділи звільняли населені пункти, а сапери забезпечували можливість просування військ.

Їм доводилося працювати під обстрілами, проробляти проходи у замінованій місцевості, перевіряти території після бойових дій.

• Ти просто робиш свою роботу. Не думаєш, скільки ще попереду. Є завдання — його треба виконати, — каже Михайло.

Окремим випробуванням став підрив Каховської гідроелектростанції. Вода стрімко пішла на затоплені території, змінюючи місцевість і створюючи нові ризики для людей та військових.

• Ми брали участь і в розмінуванні Чорнобаївського аеродрому. Там роботи було дуже багато. Зокрема, знаходили чимало замінованих бліндажів. Російські військові зняли аеродромні плити та використали їх для облаштування своїх оборонних позицій — укріплювали ними бліндажі й створювали лінію оборони. Ми розміновували ці позиції. Після цього техніка забирала плити та використовувала їх уже там, де це було необхідно для наших підрозділів. Те, що ворог використовував для своєї оборони, після розмінування ми могли використати вже для потреб наших військових.

Уже два роки, як Михайло служить в Центрі розмінування 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля», де продовжив службу за фахом і став командиром групи. Каже, що давно хотів служити саме тут, адже свого часу сам проходив тут підготовку. Уже в складі Центру розмінування  виконував інженерні завдання на східному та північно-східному напрямках. Там облаштовували оборонні споруди, готували інженерні загородження, очищали території від вибухонебезпечних предметів. Змінювалися пори року, напрямки, завдання. Незмінним залишалося одне — необхідність виконати роботу й повернутися до своїх.

Недавно Михайло повернувся із навчання, яке проводили іноземні партнери. Там пройшов новий курс підготовки фахівців зі знешкодження вибухонебезпечних предметів. Михайло каже, що в саперній справі потрібно завжди тримати руку на пульсі та розвиватися. Адже це така сфера, яка помилок не пробачає. І хоча він мав підстави звільнитися з військової служби, але навіть не думав про це.

• В строю я буду до Перемоги. Я вірю, що Перемога буде. Хоч і нелегко. Ротації бувають різними, буває важко, небезпечно, але я не можу покинути своїх побратимів, – каже Михайло і додає, що навіть після Перемоги буде продовжувати службу. Тим паче, що роботи для саперів буде непочатий край.

Він щиро вірить, що настане день, коли українська земля знову стане просто землею. Без мін. Без вибухів. Без війни.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».

Поділитися в соціальних мережах