Долі людські
Без відступу: сапер, який не здається
Ніч. Здалеку чути, як кружляють дрони. Сапер Василь КАЛИНЮК, кремезний боєць під два метри зросту, впевнено оцінює обстановку. Його загартований погляд фіксує найменші деталі в прилад нічного бачення. Через мить командним жестом віддає наказ і група похапцем рухається вперед. Командир групи знає: на кону життя його бійців, тому потрібно
За тебе, свята Україно!
Минуло вже 17 років, як її немає… І вже 18 років, як про її історію життя взнала вся країна! Пройшло вже кілька років відтоді, як вийшла з друку книга Н.Мизака і В.Горбатюка «За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА», і цей час показав, що
Зараз – «зоряні війни»
24 лютого виповнюється два роки, як росія повномасштабно вдерлася в Україну. Військовослужбовці не шкодують себе, відстоюючи територіальну цілісність України. І це попри те, що країна-агресорка вчетверо більша за нашу країну. І хоча росіяни мають перевагу в кількісному складі та озброєнні, однак наші хлопці мають незламний бойовий дух, адже захищають
УСУПЕРЕЧ НЕЗГОДАМ
«Зараз Ви зустрінетесь з людиною, яка є нашою надією і опорою», – сказали мені в Довжоцькому будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів. Відтак очікую побачитися з міцним, серйозним, заклопотаним мешканцем цього закладу. Натомість до вітальні заходить вельми скромний чоловік, років під сімдесят і… абсолютно незрячий. Від моєї допомоги
МИ ЗНАЛИ, ДЕ МИ, ЩО РОБИМО І НАВІЩО МИ ТАМ
Були вони тоді ще зовсім молодими. Микола щойно одружився, а в Євгена підростало двійко маленьких діточок-погодків. Безумовно, знали, яка небезпека (хоча її ніхто не міг бачити) загрожує їм там, у 30-кілометровій зоні, та на моє запитання, чи не шукали якихось шляхів, аби уникнути відрядження, відповіли однаково (розмовляла я з
ЩОБИ РОСІЯ ТУТ БУЛА – ЦЬОГО НЕ БУДЕ
У ті, післявоєнні, часи в селі Новоукраїнка, що на Донеччині, було повно дітлахів. Тож не дивина, що школярикам доводилося тіснитися за партами. Та одне, коли учні вмощувалися ближче до вчительського столика, і зовсім інше – коли облюбовували «камчатку», себто останні парти, котрим зазвичай приділялось мінімуму уваги як з боку
КОЛИ ДУША ЖАДАЄ ПІСНІ
– Чи я щасливий? – перепитує Володимир Дмитрович БУРНОВ. На деяку мить завагався: «Що тут сказати? Ніколи й не замислювався, адже поруч зі мною завжи були дорогі мені люди, біля котрих і почувався таким». Спогади набігають хвилями, а життя видається неосяжним простором, у которому так легко загубитися і так
КАЖУТЬ, ЩО КОЛИ ЗІРКИ ЗАПАЛЮЮТЬСЯ, ТО ЦЕ КОМУСЬ ПОТРІБНО
У 1980 році до нашої Чабанівки приїхав молодий фельдшер, який одружився з нашою сільською дівчиною. Завжди охайний, привітний, чемний, з величезним бажанням допомагати людям. Це був Сергій Петрович БРИЦЬКИЙ, родом із Старосинявщини. Сергій відразу приступив до своїх обов’язків, бо бути фельдшером в селі – це справа дуже нелегка: нічні
ВШАНУВАЛИ РЕКТОРА, НАУКОВЦЯ, ЛЮДИНУ
ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА САМОКИША За ініціативи ректора закладу вищої освіти «Подільський державний університет», доктора економічних наук, професора, член-кореспондента НААН, Заслуженого працівника сільського господарства України Володимира Іванишина була проведена науково-практична конференція, присвячена пам’яті Михайла Івановича САМОКИША. У вступному слові Володимир Іванишин розповів про життєвий шлях Михайла Самокиша,
ЮНИЙ ДОСЛІДНИК З МЕЛІТОПОЛЯ
Невгамовно розповідаю кожному, коли біля мене поряд Сашко ВІНІЧЕНКО, що мені його у поміч послали небеса. Сашко – переселенець з Мелітополя. Через місяць, відколи окупанти минулого року загарбали місто, вони з мамою тут. Якось мені оповідали, які небезпеки чатували на них на блокпосту, коли долали дорогу до Кам`янця-Подільського. Ноутбук
