Долі людські
ПОДІЛЬСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ САМОРОДОК
Найбільший внесок у розвиток нашої людської цивілізації зробили фанати. Звісно, не завжди фанатизм доводить до добра, і можна посперечатись, чого від нього було більше – користі чи шкоди, але є такий тип людей, у яких ця якість виражається не в нетерпимості чи в сліпому слідуванню раз і назавжди встановленим
Я ЖИТИ ХОЧУ, ЩОБ ТВОРИТИ. ТВОРИТИ ХОЧУ, ЩОБИ ЖИТЬ…
Високий, завжди серйозний, цього разу зайшов до класу зі стосом учнівських робіт під пахвою. Дітвора миттєво притихла, побачивши в другій руці климентія петровича один-єдиний зошит. – як ви думаєте, – помахав математик обурено, – чий? Усі перезирнулися сполохано. – це, – вчитель підійшов до парти іванка, – труди нашого
НЕБО ПЛАКАЛО ДОЩЕМ (СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ КОХАНОЇ ДРУЖИНИ)
Небо плакало дощем. З самого ранку. Чи з ночі? Здавалося, велетенська парасоля не по-весняному важкого, холодного і якогось на диво непривітного, тривожно-сонячного неба ніколи не припинить поливати принишклу, стишену чималу територію, на якій густо розмістилися декілька десятків (якщо не сотень) тисяч могил тих, хто в різні часи з неспокійних,
ЧАС БУВ НЕПРОСТИЙ, ТА БУЛО ЦІКАВО
Це інтерв’ю було чи не найважчим за всю журналістську практику: моя співбесідниця мало не після кожної фрази не просила, а благала: «А ось це не для преси»… Або: «Про це не розповідайте в публікації, бо ж подумають, що я якийсь хвалько… І про те не пишіть, бо ж… якось
ДЖЕРЕЛА ЖИТТЯ НЕ МІЛІЮТЬ
Листоноша із Супрунковець добре знає, що запізнись вона з доставкою «Краю Кам’янецького» Євгені Кирилівні РОЗУМНЯК, передплатниця буде вкрай засмучена, бо зазвичай читає газету, як то мовиться, від буковки до буковки. Своїй «районці» зберігає вірність змолоду. Нещодавно з 85-річним ювілеєм її вітали діти Валентин і Тетяна, шестеро внуків (Лілія, Вадим,
СЕКРЕТИ МАРІЇ ТИМОФІЇВНИ
Вона виходить на подвір’я й непомітно простує до сарайчика з реманентом, де вибирає гарно підгострену сапу: пора вже до того осету дібратися, що «розкошує» собі, негідник, скраю городу. Час від часу сторожко озирається, чи не з’явилася де онука, та робота врешті так захоплює, що вже й забуває бабуся Маня,
ЛЮБИТЬ ДІТЕЙ І ЖИВЕ НИМИ
Сонцю всміхаємось, до всіх вітаємось, раді зустрітися знов. Ми українці, ми щиро братаємось, дбаєм про мир і любов. (слова Л. Желізник, гімн ЗДО «Веселка»). Процеси глобалізації та інтеграції, що відбуваються у світі й Україні зокрема, ставлять високі вимоги до сучасного фахівця, який має вміти не лише орієнтуватися, а й
КЕРІВНИК-ЛЕГЕНДА
У пам’яті переважної більшості жителів Кам’янець-Подільського регіону він назавжди залишився неперевершеним життєлюбом, людиною, яка випромінювала потужну енергію, що передавалась оточуючим, благотворно впливала на них та застерігала від необдуманих вчинків. Йому завжди і до всього було діло. Його небайдужість до навколишніх проблем вражала своєю відвертістю, чесністю, однозначністю та професійним підходом
ТИ ДОПОМАГАЄШ КОМУСЬ, А ТОБІ ДОПОМОЖЕ ГОСПОДЬ
«Нелю, – поцікавилася у неї якось давня знайома, – як ти дійшла до того, інтелігентна, освічена, що виносиш судна з-під лежачих?», натякаючи на те, що жінка обходить важкохвору (зовсім не рідню) людину. Давня то давня, та, мабуть, вона погано все ж таки знала Нелю Миколаївну КУЗЮРІНУ, котра нічого ганебного
Я ДОБРОГО НЕ ШУКАЛА, ВОНО САМЕ ДО МЕНЕ ЙШЛО
Це не авторський заголовок, а фраза із нашої розмови з 95-річною мешканкою с.Мар’янівка з Чемеровеччини, в котрій Павліна Іванівна ФАЛІОН (до слова, далека родичка Наталії Фаліон з «Лісапетного батальйону») проживає від народження. Звісно, біографія її багата на всілякого роду події, та назавжди запам’ятала татову науку (він був репресований у
