КЕРІВНИК-ЛЕГЕНДА

У пам’яті переважної більшості жителів Кам’янець-Подільського регіону він назавжди залишився неперевершеним життєлюбом, людиною, яка випромінювала потужну енергію, що передавалась оточуючим, благотворно впливала на них та застерігала від необдуманих вчинків. Йому завжди і до всього було діло. Його небайдужість до навколишніх проблем вражала своєю відвертістю, чесністю, однозначністю та професійним підходом до вирішення вагомих виробничих та соціально-побутових питань та завдань.

Впродовж 35-ти років (1958-1993 рр.) він беззмінно очолював одне з найпотужніших підприємств держави в галузі промисловості будівельних матеріалів, а за тривалістю перебування на посаді є рекордсменом серед керівників міста.

Робочі будні, життєві радощі, історії успіху і, звичайно, цікаві історії з життя – все це та багато іншого стало темою цього життєпису про Заслуженого працівника промисловості України, відмінника охорони здоров’я СРСР, нагородженого багатьма орденами та медалями Івана ВАСИЛЕНКА.

Іван Григорович народився 9 вересня 1931 року в селі Слобідка-Рихтівська на Кам’янеччині в сім’ї селян.

Дитинство допитливого, працелюбного хлопця здебільшого проходило в полі, де він з батьками та братом виконував сільськогосподарські роботи. Тож і не дивно, що не бачив Іван свого життя без клопіткої, натхненної праці.

У 1951 – після закінчення Кам’янець-Подільського індустріального технікуму, Іван Григорович за направленням розпочинає трудову діяльність на Ризькому цементному заводі (Латвія). З вересня 1951 року по жовтень 1953 року

І.Г. Василенко працює спочатку начальником зміни, а згодом і цеху із випуску цементу.

З жовтня 1953 по березень 1956 року Іван Василенко проходить військову службу в Збройних Силах – курсант, помічник командира взводу окремого 95-го учбово-танкового батальйону, молодший лейтенант (м.Ворошилов-Уссурійський).

Повернувшись на Батьківщину, юнак відразу влаштовується на Рихтівський алебастровий завод, де працює начальником цеху, головним інженером. Там він трудився два роки. Згодом завод ліквідовують, об’єднавши його із Кудринецьким. Тож з травня 1958 року по квітень 1964 року Іван Григорович очолює Кудринецький алебастровий завод.

Саме з травня 1958 року розпочинається епоха зростання потужного Кам’янець-Подільського підприємства промисловості будівельних матеріалів, яке очолює впродовж 35-ти років керівник-легенда – Іван Григорович Василенко.

На той час в Кам’янець-Подільському працював алебастровий завод, до 1935 року навчально-дослідне підприємство Кам’янець-Подільського силікатного інституту. Підприємство залишалось напівкустарним виробництвом. На його базі шляхом об’єднання з Кудринецьким алебастровим заводом створюється Кам’янець-Подільське алебастрове заводоуправління. В квітні 1964 року його директором призначають Івана Григоровича, який вивів заводи, у тому числі й приєднаний у 1965 році Гринчуцький кремнієвий кар’єр, та й у цілому заводоуправління, на новий рівень розвитку. Під його керівництвом заводоуправління з року в рік перевиконувало виробничі завдання за всіма техніко-економічним показниками.

За успішне виконання та перевиконання завдань семирічного плану розвитку народного господарства (1959-1965 рр.), за високі виробничі показники в промисловості, за досягнення високої продуктивності праці, поліпшення якості продукції Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1966 році Івана Василенка нагороджують орденом «Знак Пошани».

Під його керівництвом колектив заводоуправління постійно нарощував темпи зростання виробництва, покращення якості продукції – гіпсу будівельного, гіпсошлакоблоків стінових, перегородочних гіпсошлакоплит, кремнієвих куль, плит тощо. За його ініціативи збудували новий гіпсоварочний цех у Кудринцях, провели реконструкцію кам’янець-подільських виробництв. Все це дало можливість збільшити випуск гіпсу валового на 40%, підняти рівень механізації трудомістких процесів на 27%, значно підвищити якість продукції, покращити умови праці робітників, скоротити простої залізничного транспорту підчас завантаження.

За 1966-1970 роки випуск продукції збільшився на 48%, продуктивність праці виросла на 26,1%, а алебастрове заводоуправління було занесене в Книгу Трудової слави міста. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 05.11.1969 року за високі досягнення в праці, активну участь у громадсько-політичному житті І.Г. Василенка удостоюють медалі «За доблесну працю», а вже в 1971 році за стабільні високі результати у виконанні і перевиконанні планових завдань і прийнятих зобов’язань VІІІ п’ятирічного плану (1966-1970 рр.) – ордена Трудового Червоного Прапора.

З початком нової п’ятирічки (1971-1975 рр.) набули зростання виробничі завдання та плани, які колектив з гідністю виконував, постійно посідаючи перше місце серед підприємств міста, області, республіки. У червні 1973-го алебастрове заводоуправління в зв’язку з приєднанням до його складу Гуменецького та Вербецького вапнякових заводів змінює назву – Кам’янець-Подільське заводоуправління будівельних матеріалів. Постійне піклування директора про покращення побутових та житлових умов членів трудового колективу дають відповідні наслідки. Збудовано побутові приміщення в цехах, 20-квартирний житловий будинок тощо. Розпочато будівництво 100-квартирного житлового будинку по вулиці Тімірязєва, 109. Збудовано базу відпочинку в селищі Затока на Одещині.

За підсумками соціалістичного змагання серед підприємств Міністерства промисловості будівельних матеріалів (МПБМ) УРСР з виконанню ІХ п’ятирічного плану (1971-1975 рр.) заводоуправлінню двічі присуджувалось перше місце з врученням перехідного Червоного Прапора МПБМ УРСР і Комітету профспілки робітників будівництва і промбудматеріалів. Василенко І.Г. спрямовує діяльність колективу на виконання перспективного плану розвитку заводоуправління та очолює роботу щодо підсилення інженерно-технічного потенціалу високопрофесійними, досвідченими інженерно-технічними та керівними кадрами. Створюється потужний будівельно-монтажний підрозділ. І ця багатогранна, натхнена діяльність приносить позитивні результати небувалого розвитку підприємства. За 1976-1978 роки колективом збудовано: цех керамічної фасадної облицювальної плитки, потужністю 200 тис. кв.м в рік, з сучасним побутовим корпусом, який зумовив покращення виробничо-побутових умов праці робітників; цех декоративно-акустичних звукопоглинаючих плит (ДАЗПП), потужністю 150 тис. кв.м в рік. Впровадження новітньої технології виробництва зумовило економію 281200 кіловат-годин електроенергії в рік.

Проведено реконструкцію Кам’янець-Подільського цеху гіпсових в’яжучих з автоматизацією та переведенням виробництва з рідкого на газоподібне паливо; адміністративно-інженерного корпусу ВОБМ (їдальня на 45 місць, велика, простора, оснащена сучасним театральним устаткуванням актова зала на 450 місць). Об’єм виробництва зріс на 15%, а продуктивність – на 25-30%. Продукція підприємства була удостоєна Державного знаку якості.

Побудовані перша черга 50-квартирного житлового будинку з вбудованим книжковим магазином по вул. Драгоманова, 2 та 20-квартирний житловий будинок з вбудованим продовольчим магазином по вул. Гагаріна, 40-а. Магазини передали у комунальну власність місту.

За активну участь у будівництві і достроковій здачі широкоформатного кінотеатру (сучасний «Юність») в Кам’янці-Подільському в жовтні 1976 року Державний комітет Ради Міністрів Української РСР з кінематографії, Український республіканський комітет профспілки працівників культури Івана Василенка нагородили Почесною Грамотою.

У березні 1978 року заводоуправління будівельних матеріалів перейменовано в комбінат в’яжучих і облицювальних матеріалів (КВіОМ). На той час комбінат випускає гіпс, гіпсошлакоблоки стінові, вапно, кремнієві кулі та плити, керамічну фасадну облицювальну плитку, декоративно-акустичні звукопоглинаючі плити та багато іншої продукції для новобудов, промислових підприємств міста, області, всієї держави.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 02.11.1978 року за значні успіхи в розвитку народного господарства, створення конкурентоспроможної продукції директору комбінату Івану Григоровичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості Української РСР».

За 1978-1980 роки здійснено капітальне будівництво: адміністративно-інженерного корпусу Вербецького заводоуправління ВОБМ з будівництвом їдальні на 40 місць, побутових приміщень та актової зали на 50 місць; газопроводу високого тиску довжиною 10 км; Кам’янець-Подільського цементного заводу; Вербецького заводоуправління. Введення в експлуатацію газопроводу дало можливість газифікувати не тільки виробничі об’єкти, а й села: Вербка, Гуменці, Колубаївці, Нігин, Привороття-2, селище Сахкамінь тощо. Також введено в експлуатацію адміністративно-побутовий корпус Гринчуцького кремнієвого кар’єру з будівництвом сучасних побутових приміщень, їдальні на 40 місць (забезпечили робітників безкоштовним харчуванням); ІІ чергу 50-квартирного житлового будинку по вул. Драгоманова, 2 в Кам’янці-Подільському; 6-квартирного житлового будинку в с. Вербка.

У ці роки проведено реконструкцію Вербецького заводоуправління з будівництвом стотонної шахтної печі, потужністю 79 тис. тон в рік, із використанням у якості технологічного палива природного газу та впровадженням системи автоматизації та контрольно-вимірювальної апаратури. Реконструкція бази відпочинку КВіОМ в селищі Затока, Одеської області, дозволила збільшити кількість відпочиваючих робітників комбінату до 150 чоловік у заїзд.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19.03.1981 року за великі трудові досягнення в області розвитку народного господарства держави, за стабільні високі результати у виконанні і перевиконанні планових завдань Х п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1976-1980 рр.) Василенка Івана Григоровича нагороджують орденом Дружби народів.

Окрилений значними здобутками за 1971-1980 роки в розвитку власного підприємства, трудовий колектив комбінату в 1981-1985 роках продовжив виконання потужних заходів будівництва та запровадження новітніх технологій. Так, здійснено реконструкцію залізничної станції Нігин Південно-Західної залізниці (ПЗЗ) та розвиток залізничних шляхів Вербецького заводоуправління КВіОМ. Покращено залізничне забезпечення виробництва вапна, щебеню та підвищено пропускну спроможність залізничних поїздів у напрямку Кам’янця-Подільського.

Проведено потужну реконструкцію Кудринецького цеху, потужність збільшено до 100 тис. тон гіпсових в’яжучих в рік, з автоматизацією виробництва та аспірації; Кудринецьких цехів КВіОМ з розфасовки гіпсу будівельного, стінових блоків на гіпсовому в’яжучому та улаштування дільниці з випуску гіпсового в’яжучого методом електровипалювання. Випуск розфасованого гіпсу будівельного зріс на 15%, стінових блоків на гіпсовому в’яжучому на 25%. Розпочато експериментальний випуск медичного та високоміцного гіпсу методом електровипалювання за авторським свідоцтвом. Побудовано 30-квартирний житловий будинку по вул. Шевченка, 14 і 50-квартирні з вбудованими приміщеннями фотоательє по вул. Калініна, 42 (нині Веліканова, 42).

За активну участь у будівництві нового хірургічного корпусу та надання дієвої допомоги Кам’янець-Подільській міській лікарні наказом Міністра охорони здоров’я СРСР у 1982 р. Івану Григоровичу вручають нагрудний знак «Відмінник охорони здоров’я СРСР», а в жовтні 1983 – медаль «Ветеран праці».

Іван Григорович чимало часу та праці присвятив винаходам. На його рахунку чотири – підтверджені авторськими свідоцтвами. Тож у 1984 році Івану Василенку вручають нагрудний знак «Винахідник СРСР».

У 1983 році до складу комбінату вводиться Кам’янець-Подільський завод стінових матеріалів, який одразу ж включається до плану реконструкції. У 1984-1986 роках розпочато освоєння Кужиловецького травертинового кар’єру та Теремецького кар’єру пісчаного каменю. Випуск товарної продукції (стінових блоків) розпочато вже у 1985 році, а розпилювання блоків та випуск плит облицювальних з травертину почали робити в 1988 році у новозбудованому цеху.

За підсумками роботи за 1985 рік колектив комбінату занесено на республіканську Дошку Пошани на Виставці досягнень народного господарства України. А в 1986 році за самовіддану працю, виняткові досягнення і успіхи в області економічного розвитку суспільства, за стабільні високі результати у виконанні і перевиконанні планових завдань ХІ п’ятирічного плану (1981-1985 рр.) Івану Василенку дають орден Леніна.

У вересні 1986 року Кам’янець-Подільський комбінат в’яжучих і облицювальних матеріалів (КВіОМ) перейменовано в Кам’янець-Подільське виробниче об’єднання будівельних матеріалів (ВОБМ). З року в рік нарощуючи виробничі потужності, збільшуючи асортимент високоякісних будівельних матеріалів, колектив об’єднання проводить реконструкцію Кам’янець-Подільського заводу стінових матеріалів з докорінно-принциповою зміною технології випуску керамічної цегли. Випуск високоякісної цегли збільшився у 1,5 рази. Завершується будівництво Кам’янець-Подільського цеху потужністю 100 тис. кв.м в рік плит облицювальних з природного каменю, з порід різної твердості з сучасним побутовим корпусом та бомбосховищем. У цей період звели фізкультурно-оздоровчий комплекс (ФОК) із плавальним басейном та спортивною залою; 30- та 70-квартирні житлові будинки з вбудовано-прибудованими приміщеннями аптеки центральної лікарні, перукарні та бюро товарних експертиз Хмельницької обласної торгово-промислової палати (ОТПП) на вул. Пушкінська, 29; 30-квартирний житловий будинок в с. Вербка для працівників

Вербецького заводоуправління ВОБМ; 39-квартирний з радіотелеательє по вул. Розвадовського, 6; 48-квартирний з магазином по вул. 30 років Перемоги, 14-б. Приміщення передані місту.

Впродовж 20 років (1970-1990 рр.) підприємство під керівництвом Івана Григоровича Василенка за значні успіхи у виконанні держаних планів та завдань постійно посідало призові місця у виробничих змаганнях серед підприємств промисловості будівельних матеріалів СРСР, України, області, міста. Весь цей період підприємство заноситься на міську та обласну Дошки Пошани. Працівники об’єднання, його гості та відвідувачі зажди милувались Перехідними Червоними Прапорами за досягнуті успіхи, які майоріли на почесному місці в об’єднані.

Життєпис про Івана Григоровича був би не повним, якщо не згадати про його родину. Його взірцеве ставлення до матері завжди було прикладом для оточуючих, сім’ї. Він все життя виявляв глибоку повагу та піклування про найдорожчих для нього людей – матір і брата. Іван Григорович був чудовим сім’янином, люблячим чоловіком, батьком, дідусем. Разом зі своєю дружиною, Тамілою Семенівною, виростили прекрасних дочок Тамару і Ольгу та щиро пишалися ними. Багатство сім’ї Василенка – це їхні діти та четверо онуків: Іван, Андрій, Іван, Микола.

Дідусь Іван, так називали Івана Григоровича онуки, завжди любив своїх дітей та онуків і віддавав їм тепло свого серця та значну частку життя. Старші сини обох дочок, онуки Івана Григоровича, при народжені були названі іменем батька – Іван. А коли Івани виросли, в пам’ять про дорогого дідуся, взяли  прізвище – Василенко. Один із цих Іванів, Василенко Іван Валерійович, у своїх спогадах про дідуся напише: «Я гордий, що маю честь носити ім’я і прізвище цієї Людини, яка створювала потужні осередки життєвої радості для оточуючих його колег, друзів, рідних та близьких. Я гордий, що це мій Дідусь. І не просто дідусь, а Чоловік, яким можна і треба пишатися все життя і брати з нього приклад».

3 травня 1993 року раптова смерть вирвала з наших рядів Івана Григоровича Василенка. Все своє свідоме життя він жив і працював в ім’я рідного міста, України, жив своїм підприємством, якому віддав 35 років творчої, натхненної праці. Він жив життям своєї сім’ї, своїх колег та друзів. Так могла жити, думати і працювати тільки порядна, творча, добра та чесна Людина, якою і був Іван Григорович.

…Минають роки. З’явилась незалежна держава, а з нею – і скрутні часи переходу на ринкові умови. Не оминули вони і підприємство, яке 35 років очолював Іван Василенко. Був спад виробництва. Підприємство розділилось на дві організації, які ледь не збанкрутіли, але вижили й стали поступово підніматись вгору. В цьому можна переконатись, побувавши в АТ «Гіпсовик». Керівництво акціонерного товариства, голова правління Володимир Ілліч Постовий та заступник голови правління Іван Іванович Атаман зберегли колектив, досвідчені інженерно-технічні кадри, робочі місця для жителів міста та навколишніх сіл. Придбали нову потужну техніку, високопродуктивне обладнання, залучили інвестора. Підприємство живе, розвивається. Тож будуть нові звершення, нові перемоги. І головне – надбання й досвід Василенка житиме й надалі.

У 90-х роках, за ініціативи трудового колективу, товариство виступило ініціатором створення премії «Надія», присвяченої пам’яті відомої людини, керівника-легенди  – генерального директора (1958-1993 рр.) виробничого об’єднання будівельних матеріалів Івана Григоровича Василенка. Засновниками її стали АТ «Гіпсовик», ААТЗТ «Добробут» с.Слобідка-Рихтівська, спілки селян: «Єдність» с.Рихта та ім. Кірова с.Ластівці, редакції газет «Подолянин», «Край Кам’янецький», телерадіокомпанія «Подолянин ТV». А на будівлі прохідної акціонерного товариства встановлено меморіальну дошку для увічнення пам’яті знаного керівника – Івана Василенка.

У переддень 90-річчя від дня народження Івана Григоровича, високо цінуючи його, ми, всі його друзі та колеги, щиро віримо, що пам’ять про цю прекрасну Людину назавжди залишиться в пам’яті тих, для кого він жив, для кого натхненно працював і кому віддавав тепло свого серця.

Павло МАРКОВСЬКИЙ, заступник генерального директора (1976-1993 рр.) Кам’янець-Подільського виробничого об’єднання будівельних матеріалів, Почесний ветеран України.