ВІДДАВ ЗА БАТЬКІВЩИНУ НАЙДОРОЖЧЕ
Коли закохані стають на рушник щастя, то мріють жити у злагоді, любові до кінця свого життя. Так було і з Юрієм та Вікторією БУЖІЄВСЬКИМИ. Вони познайомилися, коли їй було 17, а йому – 22. Статний юнак, який тільки що повернувся з армії, так полонив серце дівчини, що вона не могла й хвилинки вже залишатися без нього. Тож одразу після закінчення Вікторією школи, вони побралися.
Не було такого дня, щоб Юрій не приголубив свою половинку, не сказав лагідного слова, не поцілував. Родина Бужієвських усе ділила навпіл. «Він був для мене не лише чоловіком, а й татом, мамою. Як і я для нього, адже ми обоє рано втратили батьків. А ще він найкращий татусь, – пригадує з болем Вікторія Володимирівна. Сльози, відчай, невимовна туга за коханим не дають змоги жінці далі говорити. – Мені хоч би ще один разочок почути його ніжний голос, побачити такі рідні очі, відчути його дотик…».
Але цього вже ніколи не станеться. Унаслідок підступних дій ворога без батька залишились одинадцятикласник син та четвертокласниця донечка, кохана дружина. 24 грудня Орининська громада востаннє попрощалася із мужнім захисником, 39-річним Юрієм Володимировичем БУЖІЄВСЬКИМ, який 14 грудня під час виконання бойового завдання, отримавши осколкові поранення, несумісні із життям, загинув під Бахмутом.
Отримавши в серпні повістку з військкомату, Юрій Бужієвський без вагань став на захист Батьківщини та мужньо боровся з окупантами. Спочатку було навчання на Житомирщині, а потім воював у складі 3-го аеромобільного батальйону, боронив рідну країну на Херсонщині.
Навіть на фронті чоловік кожного дня знаходив час, щоб підбадьорити свою родину. Незмінними залишилися і сімейні традиції. Хоч і на відстані, але молоде подружжя відчувало один одного. Навіть обідати сідали разом, бажаючи один одному приємного апетиту. «Інакше й бути не могло, – каже Вікторія Володимирівна. – Мені шматок хліба в горло не ліз, знаючи, що Юра ще не їв. А він по телефону завжди мене заспокоював, старався підбадьорити. Правда, коли їх перекинули під Бахмут, у наших коротких розмовах казав, що там пекло. Тож не знав, чи вибереться з нього живим, і ніби підготовлював мене до найгіршого. Востаннє від Юрія отримала «есемеску», де він писав, що дуже нас любить, аби я берегла наших діточок».
Усе своє подружнє життя Юрій намагався зробити все, щоб його родина не відчувала дискомфорту. Був майстром на всі руки: чи по господарству попоратися, чи в техніці розібратися, чи будівельні роботи виконати… «Не було такої справи, за яку б Юрій не взявся і не довів її до пуття, – ділиться дружина. – Не можу повірити, що його вже немає. Завжди спішу додому і вірю, що Юрій відчине двері, скаже: «Привіт, кохана!». Як так сталося? Ти ж обіцяв, що ніколи мене не залишиш. Я тобі вірила. Як жити зараз? Як бути дітям, які вже ніколи не обіймуть свого татуся?». Вікторія Володимирівна впевнена, що є у світі справжнє кохання, подароване небесами, бо саме таким було її щасливе життя з Юрієм. На жаль, клятий ворог обірвав його в розквіті.
Юрій Бужієвський був не лише гарним сім’янином, односельці згадують загиблого як доброго, відкритого, щирого чоловіка, який завжди хотів допомогти всім – односельцям, друзям, знайомим. Він не міг відмовити у допомозі, хто б її не потребував. А ще він був душею колективу (працював на приватному підприємстві в Оринині), завжди міг знайти потрібні слова підтримки, добре знав та вміло виконував свої обов’язки, у всьому був відповідальним. Також його запам’ятали як патріота, оскільки він всім серцем любив свою Батьківщину та віддав за неї найдорожче – своє життя.
Надія ЄРМЕНЧУК.
Автор:
admin
