ОДНА ЛЮБОВ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Ця зустріч стала знаковою для нашого героя. Тоді 11-річний Юрко Каратєєв, який знав у цьому курортному містечку кожний закуток, зголосився провести до магазину приїжджу. Дорогою вони розговорилися, і хлопчина поскаржився, що от, мовляв, навчальний рік на носі, а підручники не завезли. Незнайомка посміхнулася: «Не хвилюйся, дитино, я незабаром повернуся до Москви й вишлю усе, що потрібно. Кажи свою адресу…».

– Обіцянку стримала? – запитую у 69-літнього Юрія Олександровича Каратєєва.

– Авжеж, – хвалиться, – і разом з підручниками вислала мені чудові художні книги.

– Мабуть, наразі й імені не пам’ятаєте? – закидаю.

– Та що ви! Таких не забувають! – жваво відгукується. – Бо ж відтоді вона мені до кожного свята надсилала книжки. Безкоштовно, звісно. Я їх просто поглинав! Нині й дня не можу прожити без друкованого слова. І звали мою фею, начальника друкованого цеху часопису «Новое время», Ніна Марківна Рихліна.

Юрія Олександровича доволі часто зустрічаю на Соборній, де він підробляє, пропонуючи послуги в зважуванні. Перехожі, пробігаючи повз, інколи зупиняються перевірити, чи не загрожують їм зайві кілограми.

– З дітей гроші не беру, – каже чоловік. – Це їм від мене бонус.

Тут же, на лавочці, завжди лежить книга – кожного разу інша.

– А чому надаєте перевагу?

– Я – всеїдний, бо ж кожна розповідь про життя…

Про своє згадує неохоче, хоча його родина об’їздила мало не весь Союз. Де тільки його батькові – кадровому військовому не доводилося служити, а ще Олександр Петрович Каратєєв з тих, хто звільняв Кам’янець-Подільський від нацистської навали навесні 1944-го.

На жаль, у малолітньому віці в Юри проявилася хвороба, котра не дозволила йому здійснити юнацькі мрії. Один з найкращих математиків у класі, він розумів, що кар’єри не зробить. Безумовно, ця думка гнітила, ще й пенсію дали з інвалідності. Може, тому йому до душі цей книжковий світ, де можливо все?

– Ну, хоч якийсь, Юрію, трудовий стаж маєте? – цікавлюся.

– Та не якийсь, – відповідає з гордістю, – тридцять дев’ять років!

Їх, дітей, у сім’ї було всього двоє, та мама Юрка чомусь була більш прихильною до молодшого. Особливо дратувала її синова пристрасть до книжок. А він таємно купляв їх, економлячи на всьому. Бувало, позичав гроші в знайомих. Та прийшов час, коли мама Марія заявила, що ні копійки не даватиме йому, мовляв, Юрій ще гроша самостійно не заробив.

Отож, ображений хлопець (тієї пори він уже закінчив семирічку) негайно працевлаштувався, аби стати незалежним.

Одружився у двадцять три несподівано. На дні народження родичів тітка, мамина сестра, по-змовницьки підморгнула небожу: «От на тій гості – симпатичній молодесенькій дівчинині ми тебе і женимо…». Ніби все жартома складалося, та за декілька днів батько Галі, котрому Юрій сподобався, дав згоду.

І прожили вони більше сорока років – до самої Галининої смерті.

Народилася у них прекрасна донечка Оксана. «Новорічний подарунок!», – каже Юрій Олександрович (дівчинка з’явилася 1 січня). Нині ж він дідусь і двох чарівних онучок.

– З роками (сім’я, різні проблеми) не охололи до книжки? А дружина як сприймала Ваше хобі? – допитуюсь.

– Ой, це теж ціла історія, – пригадує мій співбесідник.

Пам’ятаючи, як мама сварилася з Юрієм через читання, він (уже в статусі сім’янина), купуючи нові книжки, «шифрувався». І коли Галя, помічаючи як наповнюється шафа виданнями, запитувала, звідки ця література, придумував, що нібито друзі дали почитати, а він ще не повернув або ж забув про них, на що жінка якось заявила: «Та годі тобі, Юро, ховатися, читай собі на здоров’я!». Утім, Юрина мама, як і раніше, дорікала дорослому синові, що не тим займається. Почувши це, маленька Юрина донька обіймала його і шепотіла на вухо: «Татку, не засмучуйся, коли я виросту, купуватиму тобі багато-багато книжечок…».

Один із сусідів, побачивши Юрія декілька разів у дворі з книжкою, насмішкувато кинув: «Диви, корчить із себе розумника, ніби він і насправді читає!». Прикро Юрієві це було чути, та він зовсім не бажає комусь щось доводити чи сперечатися з цього приводу. Врешті-решт, кожна людина сама обирає для себе форму дозвілля – хтось годинами «стукає» в доміно, а той, дивись, надає перевагу хмільним застіллям, є затяті рибалки чи грибники…

Юрій і сам колись полюбляв «тихе полювання», розшукуючи по лісах білі гриби чи «лисички», та Галя не схвалювала прогулянок за кількадесят кілометрів від дому: боялася, щоби не зробилося йому зле там, де нікого нема.

Сьогодні Юрій щиро переживає, що вона вже пішла з життя: «Ех, краще би я помер!».

Хоча він, як ми вже знаємо, людина несамотня. А ще з ним постійно його улюблені книжки. «Ліки, – упевнений, – для душі».

Як і всі, має мобільний телефон, інколи вмикає й телевізор, але книга для нього – на першому місці. Ні, навіть ще й не так – на п’єдесталі! А він, Юрій Олександрович Каратєєв, її вірний лицар.

Лариса МАСЛОВА.