Гумор
ВІЩІ СНИ ПИЛИПА

Переплутати Пилипа Кирика не можна ні з ким. Не було у нього, скільки себе пам’ятаю, двійників або хоча б одного, котрий мав би схожу копію його фізіономії. – Я, – не пропустить нагоди похвалитись, – живу в єдиному екземплярі. Чим і знатний як рідкісна особистість далеко за межами свого
МАЙЖЕ НАЯВУ

– Отже, дорогі першокласники, відкладіть вправо планшети, вліво – айфони, мені ж хочеться в оцей урочистий день, – молоденька вчителька від хвилювання аж зашарілася, – привітати вас, процитувавши давньогрецького філософа, книгу про котрого написав наш земляк… – Я перепрошую, – малюк Данько заклопотано поправив солідні окуляри. – Я перепрошую,
МОНОЛОГ ВІРТУАЛА

Не знаю, хто як, а от я, до прикладу, дня без фізкультури прожити не можу. Де тільки який забіг намічається, а я уже там. Оце недавно марафон у пустелі був. Спекотище, не приведи Боже! Гарячий пісок дірки на кросівках випалює. Верблюди від спраги очі закочують, а ми біжимо. Марку
НАША ЛЮДИНА

Дід Матвій облизав ложку в очікуванні ще якоїсь страви, та схоже було на те, що жінка не збиралася подавати друге, а навпаки, заходилася чепуритися перед дзеркалом. – Ти, Вірко, що вже?.. – чоловік посунув миску на край столу. – Чимось невдоволений? – дружина якраз прилаштовувала заколку на голові. –
ВАРЕННЯ З ПОЛУНИЦІ

Пила не вгавала вже третій день. Це через неї на Семеновича, котрого зазвичай уночі міг розбудити хіба що ядерний вибух, напало безсоння. Місяць уповні, заглядаючи у вікно, ніби підморгнув по-змовницьки: «Що, брате, дістала тебе благовірна? Нічого, кріпись, важко перші п’ятдесят років, а там…». Зовсім забула сказати, що цією пилою,
Собаки, на вихід!

До мене прибився пес. Згідна, що не здивувала, бо ж це не телиця чи принаймні хоча б курка-несучка… Та все ж приємно. Припнула його за ланцюжок, миску з наїдками поставила – буде кому тепер охороняти. Та якийсь хробачок зсередини підточує моє сумління, бо ж точно знаю, що пес баби
Коли мовчання – золото

Навіть сіра осіння мряка не могла зіпсувати Григорію Оверковичу настрій, коли вранці виходив з дому. Може, через смачний наваристий борщик чи ніжні, як пелюстки троянди, голубці, які так шикарно готує його Степанида. Так, можливо, але головна причина була не в тім. Учора приймач повідомив чудову новину про прийняття «Закону
Популізму – зась!

Мусій Автономович, збираючись уранці на прийом до лікаря, роздивлявся старі шкарпетки. За великим рахунком, вони більше нагадували рибальську сітку в мініатюрі – латати їх було марно. Зітхнув сумно, та всередині якийсь голос бадьоро підказував пенсіонерові, що, мовляв, не переймайся, бо ж надворі щойно жовтень розпочався – тож які шкарпетки,
Анжеліка і Кінь (фейлетон від “Краю Кам’янецького”)

Анжеліка вже давненько сидить на дивані, не злізаючи з нього. Ні, ні, читачу, дівчина, боронь Боже, не інвалід. Та й сидить вона не на якомусь там дивані, а на білому, ще й шкіряному. Чому? А як ви накажете, дорогі мої, чекати принца на білому коні? От сидить, сидить вона,
Навіртуалили, або Що занадто, те не здраво…

Ну, як не позазадрити людям, які живуть поруч із Близнюченками – сім’єю дуже-дуже позитивною! І якби ви наразі захотіли б через якусь шпарину «впіймати» у сусідів негатив, вам би це не вдалося, бо жодного разу хазяїн не лаяв дружину за пересмажені котлети, не шпетив свого нащадка, називаючи його бовдуром