Гумор

На цього вепра у парку дикої природи, що у Баварії, приїжджають подивитись туристи з різних кінців світу. Як на рідкісний екземпляр, що заслуговує навіть називатись історичним та має людські повадки знаменитих осіб фюрерського пошибу. Мабуть, саме за це до згаданого звірюки і приклеїлась кличка «Путін». Тільки й чулось від

(історія третя) Баба Сянька, забувши скинути калоші на веранді, влетіла до кімнати з криком: «Обікрали, обікрали нас, Остаповичу!». – Тихіше ти, – дід приклав пальця до губ, – Віталько ще спить… Та Олександру Дем’янівну вже було не зупинить: «Виспиться, діду, виспиться, а от «сімки» нашої нема, ой, лишенько…». –

Баба Маня ще звечора наліпила пирогів (звісно, із сиром), дід Гриня ретельно поголився, побризкавшись щедро одеколоном. Аякже, онук приїздить не звідкись – із самої Португалії. Це ж скільки не бачилися? А рахуй, що років зо два. Та не встиг молодий заробітчанин переступити поріг домівки, одразу втупився у телефон. «Ромцю,

– Отже, дорогі першокласники, відкладіть вправо планшети, вліво – айфони, мені ж хочеться в оцей урочистий день, – молоденька вчителька від хвилювання аж зашарілася, – привітати вас, процитувавши давньогрецького філософа, книгу про котрого написав наш земляк… – Я перепрошую, – малюк Данько заклопотано поправив солідні окуляри. – Я перепрошую,

Дід Матвій облизав ложку в очікуванні ще якоїсь страви, та схоже було на те, що жінка не збиралася подавати друге, а навпаки, заходилася чепуритися перед дзеркалом. – Ти, Вірко, що вже?.. – чоловік посунув миску на край столу. – Чимось невдоволений? – дружина якраз прилаштовувала заколку на голові. –