Гумор

Баба Маня ще звечора наліпила пирогів (звісно, із сиром), дід Гриня ретельно поголився, побризкавшись щедро одеколоном. Аякже, онук приїздить не звідкись – із самої Португалії. Це ж скільки не бачилися? А рахуй, що років зо два. Та не встиг молодий заробітчанин переступити поріг домівки, одразу втупився у телефон. «Ромцю,

– Отже, дорогі першокласники, відкладіть вправо планшети, вліво – айфони, мені ж хочеться в оцей урочистий день, – молоденька вчителька від хвилювання аж зашарілася, – привітати вас, процитувавши давньогрецького філософа, книгу про котрого написав наш земляк… – Я перепрошую, – малюк Данько заклопотано поправив солідні окуляри. – Я перепрошую,

Дід Матвій облизав ложку в очікуванні ще якоїсь страви, та схоже було на те, що жінка не збиралася подавати друге, а навпаки, заходилася чепуритися перед дзеркалом. – Ти, Вірко, що вже?.. – чоловік посунув миску на край столу. – Чимось невдоволений? – дружина якраз прилаштовувала заколку на голові. –

До мене прибився пес. Згідна, що не здивувала, бо ж це не телиця чи принаймні хоча б курка-несучка… Та все ж приємно. Припнула його за ланцюжок, миску з наїдками поставила – буде кому тепер охороняти. Та якийсь хробачок зсередини підточує моє сумління, бо ж точно знаю, що пес баби

Мусій Автономович, збираючись уранці на прийом до лікаря, роздивлявся старі шкарпетки. За великим рахунком, вони більше нагадували рибальську сітку в мініатюрі – латати їх було марно. Зітхнув сумно, та всередині якийсь голос бадьоро підказував пенсіонерові, що, мовляв, не переймайся, бо ж надворі щойно жовтень розпочався – тож які шкарпетки,