ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА

Автор: | Опубліковано Долі людські Немає коментарів

Справжня цінність людини вимірюється в тих речах, до яких вона прагне, над якими вона працює все життя. Таким ми знали та пам’ятаємо нашого друга, колегу, духовна спадщина якого була підтверджена його добрими справами, великими професійними здобутками в ім’я держави, любов’ю та турботою про сім’ю, повсякчасною здатністю підставити плече.

Усе своє життя Микола Нюсевич РОЗБАМ присвятив будівництву. Поряд із численними житловими будинками та підприємствами він будував власний характер та своє життя. За роки депутатства у міській раді зрозумів, що секрет будівництва добробуту міста залежить від злагодженості роботи усіх представників влади, чесності та вірності виборцям і рідному Кам’янцю-Подільському.

У переддень його 75-річного ювілею від дня народження ми висловлюємо тверду впевненість, що добру, вічну пам’ять про цю чудову Людину збережуть його вдячні нащадки, друзі, колеги, всі ті, хто знав Миколу Нюсевича.

Микола Нюсевич народився 24 травня 1946 року в селищі Октябрське Первомайського району в Криму в сім’ї селян. Батьки – Нюся Янкелович та Рося Матвіївна – жили в скруті. У родині виховувалося шестеро дітей, четверо із них народилися ще до початку війни. З початком Другої світової – батька призвали до лав Червоної армії, а матір евакуювали до Киргизії, де вона поховала трьох дітей. Після важкого поранення у 1944 році Нюсю Янкеловича комісували. Демобілізувавшись, він поїхав до Киргизії, звідки разом з сім’єю повернувся до Криму, в рідне селище.

Там у подружжя народилися ще двоє синів – Лев (1945 р.) і Микола (1946 р.). Повоєнне життя було нелегким. З раннього дитинства діти займалися сільськогосподарськими роботами. Шестирічний Микола разом з братом працював у полі, їм довіряли коней для перевезень. Вже тоді хлопчаки пізнали, що таке важка праця. У вересні 1953 р. Микола розпочинає навчання в шестирічній школі селища.

У грудні 1955 року сім’я прибула до міста над Смотричем на постійне проживання. Навчання Микола продовжив у Кам’янець-Подільській середній школі №8. Потім вступив до будівельного технікуму на вечірнє відділення. Вчитися стаціонарно не було можливості, потрібно було працювати, щоб допомагати сім’ї.

Трудову діяльність Микола розпочинає 6 грудня 1962 року на Кам’янець-Подільській нафтобазі. Молодого працівника призначають на відповідальну посаду зливника-наливника, де він пробуде до січня 1965 року. Здобуваючи освіту будівельника, Микола Нюсевич працює малярем на будівництві Кам’янець-Подільського міського стадіону, робітником гальванічної дільниці електромеханічного заводу, меблево-складального цеху меблевої фабрики.

Микола зростав сильним, фізично розвинутим юнаком, захоплювався спортом. Він був чемпіоном області серед школярів з боротьби, а потім захопився футболом. Багато років грав на позиції воротаря, входив до складу юнацької збірної області. Відповідно весь день хлопця був розписаний погодинно: о 7.00 юнак поспішав на роботу, потім – тренування, а ввечері – навчання. Додому приходив о 22.00. Такий розпорядок тривав аж до початку служби в армії. Його призвали 27 листопада 1965 року. Служив Микола Розбам на Північному флоті у місті Сєвєроморськ Мурманської області. Після демобілізації Микола продовжив навчання у будівельному технікумі, заодно влаштувався робітником районного об’єднання «Сільгосптехніка», спеціалізованої науково-реставраційної виробничої майстерні №2.

У цей період у Кам’янці-Подільському будували цементний завод. Молодий, перспективний Микола Нюсевич влаштувався на роботу до Кам’янець-Подільського будівельно-монтажного управління (БМУ) «Цементбуд», з 02.04.1974 року – БМУ «Цементбуд-1» тресту «Кам’янець-Подільськпромбуд».

На будівництві цементного заводу Розбам М.Н. пройшов сувору  школу будівельної справи. З гідністю, за чотири роки подолавши шлях від робітника-будівельника до виконроба будівельної дільниці №3, Микола Нюсевич з грудня 1972 р. по квітень 1976 р. обіймає посаду начальника будівельної дільниці №2. Робота на такому важливому об’єкті, як цементний завод, була важка і відповідальна, але 25-річний фахівець гідно справлявся.

На будівництво цемзаводу залучали осіб з місць позбавлення волі (засуджені умовно та звільнені умовно-достроково). Це був досить непростий контингент, який потребував особливого підходу. Колеги та друзі Миколи Нюсевича добре пам’ятають, як його, молодого хлопця, один із рецидивістів спровокував на бійку. Розбам не злякався і прийняв виклик, по-боксерськи втихомирив винуватця інциденту. Після цього його поважали ще більше і не лише як принципового та грамотного начальника, що володіє справою, а й як людину, котра здатна постояти не тільки за себе, а й за підлеглих.

Працювали цілодобово. Микола Нюсевич день і ніч проводив на роботі. У виконробському вагончику завжди були розкладне ліжко та все необхідне для «польового» життя. Будівництво знаходилось під жорстким контролем, адже країні потрібен був цемент. Щорічно здавали в експлуатацію по одній печі потужністю 3700 тисяч тон. Це будівництво, по суті, стало загальнонародним. Разом з умовно засудженими працювали бригади вільнонайманих робітників, які на той час очолював кавалер ордена Леніна Петро Єфремович Столяр, бригада столярів-бетонщиків, бригада зварювальників-монтажників Ф.П.Кожевнікова, бригада арматурників В.Н.Бахталовського, майстри та виконроби – Г.І.Пристач, В.Н.Ніколаєв, Н.П.Фурман, Б.А.Білоус, В.Д.Завадський, А.Ф.Зубик та багато інших висококваліфікованих спеціалістів.

Сіранчук Віктор Семенович, головний інженер тресту «Уренгойгазпромбуд», який у 1982-1984 роках здійснював будівництво магістрального газопроводу (МГ) «Уренгой-Помара-Ужгород», добре пам’ятаючи роки дружби та спільної роботи з Розбамом М.Н., згадує: «Про Миколу можна казати тільки хороше. Це був прекрасний друг, колега і Людина з великої літери. Висококласний організатор, керівник і професіонал будівельної галузі, він володів значним рівнем людської комунікабельності. Микола Нюсевич повсякчасно знаходив добрі, потрібні, вагомі слова для колег і підлеглих. Користувався високим і заслуженим авторитетом. При цьому був вимогливим як до себе, так і до підлеглих».

За особливі досягнення щодо виконання і перевиконання планів будівництва, підвищення продуктивності праці ввіреного йому трудового колективу Постановою Колегії Міністерства промислового будівництва СРСР і Президії Центрального комітету профспілки робітників будівництва і будівельних матеріалів від 27.12.1973 року Розбам М.Н. нагороджений знаком «Відмінник соціалістичного змагання Міністерства промислового будівництва СРСР».

Микола Нюсевич завжди з теплотою та глибокою повагою згадував керівників будівельної галузі міста: Браташа Володимира Семеновича, Коморніка Володимира Петровича, Іваненка Геннадія Васильовича, які були його наставниками та повсякчас сприяли йому в досягненні вагомих результатів.

Квітень 1976 року. Місто набувало потужного розвитку, що вимагало укріплення організації для проведення будівельно-монтажних робіт на об’єктах міського господарства. За дорученням першого секретаря міськкому партії Лєсового Олександра Миколайовича проведено підбір кандидатури на цю посаду. 29-річному Миколі Нюсевичу пропозиція надійшла від завідуючого промислово-транспортним відділом Вальцера В’ячеслава Йосиповича. На роздуми дали три дні. Розбам М.Н. погодився, пройшов співбесіду із другим секретарем міськкому партії Гітєлєсом Євгеном Семеновичем, потім із першим секретарем, і тільки тоді його затвердили на бюро міськкому партії. 20 квітня 1976 р. Миколу Нюсевича призначають начальником Кам’янець-Подільського ремонтно-будівельного управління.

Досвід, отриманий на будівництві великого промислового об’єкта, він використав на новій роботі. Зокрема матеріали завозили у вихідні дні, працювали у дві зміни, освітлення вулиць проводили спеціально укомплектованою бригадою, інженерно-технічних робітників середньої ланки замінили на молодих, більш енергійних, завзятих до праці. Як наслідок, управління вийшло на перше місце у соцзмаганні серед будівельників не лише міста, а й області.

Березень 1977 р. У тресті «Кам’янець-Подільськпромбуд» створили новий підрозділ. За рекомендацією міськкому партії Розбама М.Н. призначають уже начальником госпрозрахункової дільниці спеціалізованих робіт тресту «Кам’янець-Подільськпромбуд». Дільницю довелося створювати фактично з «нуля», і в цьому йому допоміг заступник Решетевський Віктор Геронтійович. Під керівництвом Миколи Нюсевича підрозділ збудував котельню на мікрорайоні «Жовтневий», фундаменти житлових будинків по вул. Жукова, 30 років Перемоги, Космонавтів, Розвадовського, Дружби народів, Червоноармійській, каркас Будинку зв’язку, консервний завод, фундаменти готелю «Смотрич» (готель «7 днів») тощо.

У листопаді 1980 року керівництво тресту призначило Розбама М.Н. начальником будівельно-монтажного управління «Промбуд-2». Управління було досить великим, у підпорядкуванні було майже 1000 осіб. Одночасно велося будівництво К-ПЕМЗ, ЗЛМК, заводів Петровського, «Сільгоспмаш», об’єктів житла та соцкультпобуту (пологовий будинок, дитячі садки, профтехучилище №15, нове пожежне депо, міські очисні споруди) тощо. Будували і за межами міста – завод «Харчмаш» в Ізяславі, Деражнянський цукровий завод, станкобудівельний завод у Городку, Білоцерківський шинний завод.

1976-1986 роки. Кам’янець-Подільське виробниче об’єднання будівельних матеріалів (ВОБМ) під керівництвом Заслуженого будівельника УРСР Василенка Івана Григоровича набуває потужного розвитку. Перед об’єднанням постало завдання: будівництво цеху з розпилювання природного каменю з сучасним побутовим корпусом та бомбосховищем, яке необхідно було зводити спеціалізованій будівельній організації. І тут Розбам М.Н. не став осторонь. Очолюване ним БМУ «Промбуд-2» мало право та потужності на будівництво такого непростого об’єкту. Одержали дієву допомогу і підтримку Василенка І. Г. і начальника комбінату «Хмельницькпромбуд» Володимира Никифоровича Плітіна, згодом міністра будівництва Української РСР. З випередженням нормативних строків будівництва налагодили випуск облицювальних плит. Першою партією стали плити з травертину, які доправили на будівництво нового залізничного вокзалу.

За довголітню сумлінну працю в будівельній галузі у 1988 р. Розбама М.Н. нагороджують медаллю «Ветеран праці». Майже 50 років трудової діяльності, куди б його не направляли і на яких би посадах він не працював, Микола Нюсевич з високим професіоналізмом, самовідданістю будівельній справі виконував поставлені завдання. 35 років він віддав тресту «Кам’янець-Подільськпромбуд».

4 вересня 2000 року за станом здоров’я Розбам Микола Нюсевич полишає будівництво. З дитинства привчений до праці, він зайнявся підприємництвом. Разом з Павлюк Н.Ф. організували ПП «Тандем», яке він очолював майже одинадцять років. Згадане підприємство допомагало ветеранам війни та праці, багатодітним сім’ям, дітям-інвалідам тощо. Більше часу з’явилося на депутатську діяльність.

Кам’янчани вісім разів обирали М.Н.Розбама депутатом Кам’янець-Подільської міської ради. Він був депутатом трьох скликань (1982-1990 рр.). Довірили йому виборці депутатський мандат і в 1998 році. До останнього подиху (по 31 січня 2020 року) Микола Нюсевич був вірний своєму електорату. Він залишився беззмінним депутатом п’ятьох скликань міської ради. З приводу своєї депутатської діяльності Розбам М.Н. казав: «Згоду балотуватись депутатом міської ради я давав не з власних амбіцій, а тому, що відчував у собі прагнення та мав деякі повноваження допомагати людям у подоланні бюрократичних бар’єрів, вирішенні їхніх нагальних проблем. Звісно, депутатство – це додаткова робота на громадських засадах, проте вона приносить мені неабияке задоволення від того, що допомагаєш…».

Понад 10 років Микола Нюсевич очолював депутатську комісію з питання землекористування, будівництва, архітектури та екології. Найголовнішим досягненням його роботи стала розробка генерального плану, електронної карти міста, опорно-архітектурного плану Старого міста.

Місто високо оцінило заслуги Миколи Розбама. За багаторічну сумлінну працю, розвиток місцевого самоврядування його нагородили відзнакою міського голови «За заслуги перед міською громадою», відзнакою міської ради «Честь і шана» та присвоїли звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського».

Його знали та високо цінували і в області. У вересні 2012 р. Розбама Миколу Нюсевича нагороджено ювілейною відзнакою «75 років Хмельницькій області», а у вересні 2015 р. Хмельницький благодійний фонд «Хесед Бешт» відзначив його пам’ятною медаллю «За творення добра, відданість благодійній справі».

Розбам М.Н. надзвичайно любив своє місто і пишався тим, що живе у Кам’янці-Подільському. Неодноразово йому пропонували переїхати до інших міст: Білу Церкву, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці, де йому пропонували високі посади. Однак Микола Розбам не приймав таких пропозицій. Доречно було б згадати, що, коли розпочалася чергова хвиля еміграції, родичі, у т.ч. рідні брати, умовляли його виїхати разом з ними до Ізраїлю, США чи Німеччини. Микола Нюсевич і на цей раз відмовився. Він казав: «Ми з сім’єю остаточно вирішили залишитися тут. На міському кладовищі поховані наші батьки. У цьому місті народилися моя дружина Світлана Михайлівна, наші діти Ірина та Микола. Тут ростуть наші онуки, тут пройшла наша молодість, і це місто по-справжньому рідне для нас з усіма його недоліками те перевагами. Я дуже відверто хочу сказати, що ще ніколи, жодної миті не пошкодував, що залишився тут».

Кам’янчани по праву можуть пишатися своїм Почесним громадянином – Розбамом Миколою Нюсевичем, творцем багатьох будівельних споруд, носієм багатьох чеснот, охоронцем громадських інтересів і прав, Людиною, яка ніколи не проходила повз проблеми і біди виборців та й кам’янчан у цілому.

Життєпис про Розбама Миколу Нюсевича був би не повним, якщо не згадати про його родину. Його взірцеве ставлення до батьків завжди було прикладом для оточуючих, його сім’ї. Він все життя пишався ними, виявляв глибоку повагу та піклування як до батьків, так і до своїх братів – Лева й Марка.

1 жовтня 1967 року Розбам Микола Нюсевич одружується з Коваль Світланою Михайлівною. Впродовж 52 років спільного життя вони любили та поважали один одного. Микола Нюсевич завжди цінував свою дружину як матір дітей, як друга. Він був глибоко вдячний їй за продовження роду Розбамів та підтримку у всіх його справах. Разом вони виростили двох прекрасних дітей: доньку Ірину, сина Миколу, які зі своїми половинками (Олександром та Вікторією) подарували трьох онуків: Олександра, Миколу, Софійку. 30 листопада 2015 року народився правнук Давид. Микола Нюсевич завжди любив своїх дітей, онуків і правнука, віддавав їм тепло свого серця та значну частку свого життя.

31 січня 2020 року раптова смерть вирвала з наших рядів Розбама Миколу Нюсевича. Він жив будівництвом, якому присвятив 35 років творчої, натхненної праці. Усі 30 років депутатської діяльності він віддавав себе своїм виборцям. Він жив життям своєї сім’ї, колег та друзів. Так могла жити, думати і працювати тільки порядна, творча, добра та чесна Людина, якою і був Розбам Микола Нюсевич.

У своїх спогадах про Миколу Нюсевича його дружина Світлана Михайлівна зазначає: «Досі не усвідомлюю до кінця, що його вже немає поруч, що я, діти й онуки, які любили та пишались своїм батьком, дідусем, не отримаємо більше від нього ласки та безмежної турботи…

Ми прожили з Миколою 52 роки. Було багато хорошого: зростання на трудовому фронті, якому віддавали свої знання, досвід і вміння, цікаві подорожі, радість і гордість за дітей і рідних нам людей. Спільні мрії, надії, сподівання, плани. Нашим дітям, онукам ще так потрібен люблячий батько, дідусь, а мені – друг, добрий, коханий чоловік, яким завжди був Микола Нюсевич».

У переддень 75-річчя від дня народження Розбама Миколи Нюсевича, високо цінуючи його, ми – його друзі та колеги, щиро віримо, що пам’ять про цю прекрасну Людину назавжди залишиться в тих, для кого він сіяв добро, кому віддавав тепло свого серця.

Павло МАРКОВСЬКИЙ, генеральний директор ТОВ «ВКК «Промінь», Почесний ветеран України.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар