Долі людські
Віктору тоді було, мабуть, не більше тринадцяти. Повертаючись звідкись на велосипеді, побачив на дорозі немолоду, втомлену жіночку – засмучену, з розбитою губою і важкими клунками. – Давайте підвезу, – запропонував. – Куди Вам? Це вже потім, як вона прилаштувалася на багажникові, почув, що від неї несе спиртним. – Але
Село Калачківці… Маленька частина нашої України. Тут народилася 8 березня 1936 року шанована в селі людина – Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району, колишній голова Калачковецької сільської ради, кавалер орденів «Знак Пошани» та Леніна Марія Прокопівна ГЛАДКА. У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Так, нелегкою виявилась життєва дорога
Зателефонувавши Афанасію Гавриловичу ПОВОЗНІКОВУ, вирішила спочатку, що помилилася номером, – голос енергійний, молодий, життєрадісний. Я ж знаю, що моєму співбесіднику вже трохи за шістдесят. Чесно кажучи, очікувала в розмові якихось скарг, невдоволення, нарікання на брак уваги: як не як – інвалід І групи. Та Афанасій Гаврилович, як з’ясувалося, зовсім
Дивовижним і показовим є стрімкий творчий злет талановитої майстрині гобелену, художниці з Кам’янця-Подільського Юлії СТЕПАНЮК. Знадобилось всього 5 років наполегливої, плідної праці, пошуку свого стилю, активності у різноманітних конкурсах, фестивалях, обміну досвідом з колегами, вдосконалення художньої майстерності для успіху і перемог. Гарним стартом для творчого росту й майбутніх звершень
Зазвичай, коли наші земляки знайомляться один з одним, цікавляться звідки родом, де живе. А почувши, що із Сокола, не втримаються: «То ви із Сокола? Вам повезло!». Цю білу заздрість можна зрозуміти, бо давно вже назва цього населеного пункту стала брендом, як нині модно казати. Символом, якщо хочете, щасливого, заможного,
Марії Степанівні КОМАРНІЦЬКІЙ із Супрунковець наразі виповнюється ні багато ні мало – 90, та вважайте, вона найпалкіша читачка «Краю Кам’янецького». А спробуйте їй вчасно не принести газету! Ні, справа тут не в роках. Хоча чого тільки на своєму віку пані Марія не пережила. Змалку лише те і бачила, що
Під опікою Наталії Вікторівни ОСАДЧУК до тисячі дітей від 6 до 18 років. У кожного школярика – батьки, дідусі з бабусями. Виходить щодня зустрічається з такою кількістю кам’янчан, що людині пересічній було би трішки лячно. Бо ж не просто бачиться – бесідує, радиться, вирішує безліч нагальних питань. Отож і
Незадовго до демобілізації Микола КИРИЛЮК отримав листа з дому, де батьки повідомляли, що з нетерпінням очікують на синове повернення, тим більше, що підшукали йому гарну й дуже хорошу наречену. Хлопець вже й сам підраховував дні, коли зможе нарешті «вийти на гражданку», та єдине, що затьмарювало радість, була таємниця, котрою
Розпочинаємо цикл публікацій, присвячений нашим найріднішім людям. Мова йде про дідусів і бабусь. У минулому числі газети ми оголосили конкурс на кращу публікацію про них. До редакції вже надходять перші роботи від учасників конкурсу «Моя бабуся, дідусь – найкращі». Сьогодні ми публікуємо роботу 10-річної Аліни Балун з с.Подоляни, учениці
Хата Зінаїди Михайлівни МОРОЗ, 89-літньої мешканки Мілівців, радше нагадує музей: у суворій тиші й стерильній чистоті куди не глянь – рушники, рушники, рушники… Такі, наче їх учора вишивано. На стінах – численні фотографії, портрети, є й картини. За екскурсовода тут нині її донька – Галина Іванівна Федорчук. Утім, й