Долі людські
МІРА ЩАСТЯ
У квітнику палахкотять квіти. Яких тут тільки нема! Дівча проходить ще вогкою від роси стежкою повз рівнесенькі, ніби під лінійку, грядки. Дідусь Яків був неабияким господарем, так палко закоханим у землю, що ніяким колгоспом неможливо було його зіпсувати. Ступаючи духмяною травичкою пасіки, що аж гула від заклопотаного дружнього руху
ЗВЕРХУ ЛЮДИНІ ДАЄТЬСЯ ОДИН ПРИВІЛЕЙ – ЖИТИ ДЛЯ БЛИЖНЬОГО
– Доню, куди ж ти? Хіба не чула, що розповідають про Чорнобиль? – мама Галини розхвилювалася не на жарт. Але дівчина не здавалася: «Мені вже вісімнадцять. Як я не поїду – країна в небезпеці!». Отож, недавня випускниця Хмельницького училища торгівлі наспіх пакувала речі, бо ж незабаром разом із подругою
ЖИТИ ПО СОВІСТІ Й З БОГОМ У СЕРЦІ
Віктору тоді було, мабуть, не більше тринадцяти. Повертаючись звідкись на велосипеді, побачив на дорозі немолоду, втомлену жіночку – засмучену, з розбитою губою і важкими клунками. – Давайте підвезу, – запропонував. – Куди Вам? Це вже потім, як вона прилаштувалася на багажникові, почув, що від неї несе спиртним. – Але
ЖИТТЯ ПРОЖИТИ – НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ
Село Калачківці… Маленька частина нашої України. Тут народилася 8 березня 1936 року шанована в селі людина – Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району, колишній голова Калачковецької сільської ради, кавалер орденів «Знак Пошани» та Леніна Марія Прокопівна ГЛАДКА. У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Так, нелегкою виявилась життєва дорога
Я – УСПІШНА ЛЮДИНА
Зателефонувавши Афанасію Гавриловичу ПОВОЗНІКОВУ, вирішила спочатку, що помилилася номером, – голос енергійний, молодий, життєрадісний. Я ж знаю, що моєму співбесіднику вже трохи за шістдесят. Чесно кажучи, очікувала в розмові якихось скарг, невдоволення, нарікання на брак уваги: як не як – інвалід І групи. Та Афанасій Гаврилович, як з’ясувалося, зовсім
«КРИЛА ДУШІ» ЮЛІЇ СТЕПАНЮК
Дивовижним і показовим є стрімкий творчий злет талановитої майстрині гобелену, художниці з Кам’янця-Подільського Юлії СТЕПАНЮК. Знадобилось всього 5 років наполегливої, плідної праці, пошуку свого стилю, активності у різноманітних конкурсах, фестивалях, обміну досвідом з колегами, вдосконалення художньої майстерності для успіху і перемог. Гарним стартом для творчого росту й майбутніх звершень
МРІЮ, ЩОБ ОНУКИ Й ПРАВНУКИ ЖИЛИ НАБАГАТО КРАЩЕ, НІЖ МИ
Зазвичай, коли наші земляки знайомляться один з одним, цікавляться звідки родом, де живе. А почувши, що із Сокола, не втримаються: «То ви із Сокола? Вам повезло!». Цю білу заздрість можна зрозуміти, бо давно вже назва цього населеного пункту стала брендом, як нині модно казати. Символом, якщо хочете, щасливого, заможного,
ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЮ І ЩЕДРОЮ ДУШЕЮ
Марії Степанівні КОМАРНІЦЬКІЙ із Супрунковець наразі виповнюється ні багато ні мало – 90, та вважайте, вона найпалкіша читачка «Краю Кам’янецького». А спробуйте їй вчасно не принести газету! Ні, справа тут не в роках. Хоча чого тільки на своєму віку пані Марія не пережила. Змалку лише те і бачила, що
СТАВИТИСЯ ДО ЧУЖИХ ДІТЕЙ, ЯК ДО ВЛАСНИХ
Під опікою Наталії Вікторівни ОСАДЧУК до тисячі дітей від 6 до 18 років. У кожного школярика – батьки, дідусі з бабусями. Виходить щодня зустрічається з такою кількістю кам’янчан, що людині пересічній було би трішки лячно. Бо ж не просто бачиться – бесідує, радиться, вирішує безліч нагальних питань. Отож і
ЯДЕРНИК
Незадовго до демобілізації Микола КИРИЛЮК отримав листа з дому, де батьки повідомляли, що з нетерпінням очікують на синове повернення, тим більше, що підшукали йому гарну й дуже хорошу наречену. Хлопець вже й сам підраховував дні, коли зможе нарешті «вийти на гражданку», та єдине, що затьмарювало радість, була таємниця, котрою
