ЖИТТЯ ПРОЖИТИ – НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ
Село Калачківці… Маленька частина нашої України. Тут народилася 8 березня 1936 року шанована в селі людина – Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району, колишній голова Калачковецької сільської ради, кавалер орденів «Знак Пошани» та Леніна Марія Прокопівна ГЛАДКА.
У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Так, нелегкою виявилась життєва дорога цієї жінки. Народилась у простій селянській родині, де було трійко дівчаток. Коли почалася війна, батько пішов на фронт і загинув. Старшою була Марійка, яка допомагала матері по господарству і сапати норми.
Змалечку була беручка до роботи. І в школі навчалась на відмінно, і старалась не відставати від дорослих в полі. Знала, що треба було здобувати знання. Закінчивши 7 класів, пішла в середню школу в Баговицю. Не під силу було добиратись до навчального закладу, бачила, що матері важко, тому після 8 класу пішла працювати в колгосп. Молоденьку дівчину обрали ланковою. Як той «метелик» літала по селу, обказуючи на роботу. Пізніше доручили бригаду. Бачила, що знань не вистачає. Закінчує заочно вечірню школу, яка працювала при Калачковецькій восьмирічці.
Молоду трудівницю помітили і обрали головою Калачковецької сільської ради. Ох, і нелегко було: сім’я, домашнє господарство, а також 5 сіл, які входять до сільської ради. Та і сільська рада – одна з найвідсталіших. Зрозуміла, що потрібен міцний колектив, співпраця з керівниками колгоспу, організаціями. І тут на допомогу прийшли голова колгоспу І.В. Пшетаковський, а пізніше В.У. Дарманський, секретар сільської ради М.С. Касянчук, а потім М.М. Говоровська.
І за короткий час наша сільська рада була в числі 10 кращих рад району. Пам’ятаю, як гарно проводилось дозвілля людей. На території сільської ради було 2 будинки культури, 3 клуби, побудовано 3 фельдшерсько-акушерських пункти, дитячий садочок, їдальня, новий адмінбудинок.
При Калачковецькій сільській раді працювали сільські комітети, добровільна дружина, товариський суд, жіноча рада. При клубах – гуртки самодіяльності. Під керівництвом голови діяв фольклорно-етнографічний ансамбль «Веселка». Про хор механізаторів сімейного ансамблю Рудів, Хорогодів, Дрегушів знали далеко за межами області.
27 років напруженої праці. І сьогодні, коли йде дощ, люди добрим словом згадують голову. Це вона, Марія, організувала людей, щоб засипати дороги. Каміння своє, бо ж на горбах живемо. Був складений графік, і кожної суботи та неділі сипали по селах дороги, бо в дощову погоду неможливо було проїхати.
Сьогоднішнє покоління не завжди вірить, що люди працювали, не вимагаючи грошей, бо робили для себе. Так, вимоглива була до своїх підлеглих, але справедлива. Перепадало тим, хто любив гульнути, нажитись за рахунок інших. Боялися голови, як вогню, бо знали, що їх поведінку будуть обговорювати. Під час жнив Марія Прокопівна організовувала нічні бригади із вчителів, медиків, культпрацівників на обмолот зеленого горошку, роботи на токах.
Марія Прокопівна є справжньою жінкою. І будучи на заслуженому відпочинку, вона не сиділа без роботи, ще працювала на фермі, у полі. А сьогодні вона хворіє. Є про що розповідати внукам і правнукам, які часто переглядають світлини і пишаються своєю бабусею. Так, ця жінка є взірцем жінки-трудівниці. І сьогодні, в цей непростий час для лідерів громад такі риси як турбота про людей, порядність, вимогливість, тактовність повинні бути незмінними.
Сьогодні ми хочемо побажати ювілярці, щоб добрий Ангел на іменини здійснив усі її мрії. Щоб кожен день дарував радість. Щоб сонечко світило у житті завжди, а роки щоб не старили і не приносили в дім біди, а дали змогу в здоров’ї ще многая літ прожити.
Наталя ЛІСОВА, голова ветеранської ради с.Калачківці.
Автор:
admin
