Долі людські
Природньо, що Анатолій БОРОВСЬКИЙ – син мічмана Тихоокеанського флоту, переселившись до сухопутного Кам’янця-Подільського разом з родиною, мріяв про мореходку. Отож, уже з п’ятого класу систематично й наполегливо займався спортом, налягав на математику. Та перед закінченням школи несподівано виникла нова й не менш цікава перспектива – в місті розпочався прийом
Людська доля – непередбачувана річ. Не знаєш, куди тебе занесуть життєві перипетії, яка професія кінець-кінцем стане до душі і де себе знайдеш. Так і в нашої героїні Ніни БАСИСТОЇ. Народилася Ніна Петрівна на Чернігівщині, закінчила Сумський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Зооінженерія». Життя привело її до Кам’янця-Подільського, міста, в яке
Ця зустріч стала знаковою для нашого героя. Тоді 11-річний Юрко Каратєєв, який знав у цьому курортному містечку кожний закуток, зголосився провести до магазину приїжджу. Дорогою вони розговорилися, і хлопчина поскаржився, що от, мовляв, навчальний рік на носі, а підручники не завезли. Незнайомка посміхнулася: «Не хвилюйся, дитино, я незабаром повернуся
Карантинні обмеження певним чином внесли корективи в звичне життя кам’янчан. Заборона масових зібрань пробудила ще більшу жагу до спілкування у мистецьких колах. Адже Кам’янець-Подільський – це арт-місто, знане багатьма фестивалями, конкурсами, виставками та концертами. Послаблення карантину дало змогу відчути смак життя тим, хто з великим нетерпінням чекав відновлення роботи
З роками мешканка Колодіївки Ольга Миколаївна ДАНИЛЬЧУК бачить усе гірше й гірше. А щоби улюблений «Край Кам’янецький» передивитись, лупу собі придбала – окуляри не допомагають. – Та куди Вам читати – сваряться рідні, – відпочили б! Відклавши вбік газету, замислиться, пильно вдивляючись у далечінь, де перед нею десятиліття за
Війна зачепила своїм вогняним крилом Василя Онуфрійовича ГРОМИКА, коли йому було лише п’ятнадцять. Тоді наша територія зазнала вже бомбардувань. Тисячами смертоносних «подаруночків» були нашпиговані поля, переліски, а чобіт окупанта впевнено ступав землею, яка йому не належала. В один із таких нещасливих днів троє підлітків зацікавилися чудернацькою штукенцією, в результаті
Назвати мешканця села Липи Володимира СОХАТЮКА улюбленцем долі ніби і нема підстав, бо ж ріс у звичайній селянській родині: обізнаний і з нуждою, і з важкою працею. Закінчив школу, а там і профтехучилище, опанувавши професію столяра. Прийшов час – зустрів і її, ту, котра, як йому здавалося тоді, буде
Власника фермерського господарства більшість з нас уявляє собі немолодим, обтяженим турботами й багаторічним досвідом чоловіком, який знає відповіді на геть усі запитання. Тож коли побачила 24-річного Михайла КОШОВАТОГО, не могла приховати свого здивування: як же він справляється з «Михайлівськими землями» (назва господарства). Посміхається: «Чого не знаю – тому навчаюся. Та
Колись він, ще малим, виходив на берег своєї Студенички, яка розливалася навесні, і відчайдушно пускав паперові човники. Човник плив кудись за течією, а він біг берегом і, дивлячись на стрімкий потік, уявляв себе… і моряком, і вершником, і… Дитячі мрії напрочуд захоплюючі! Та став він простим учителем, потім –
У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги. Це – Берег Дитинства, від якого людина відпливає, і Берег Юності, до якого неодмінно має пристати. Ці два береги світять добрим вогником крізь усе життя. Його берег дитинства – берег Дністра. Мальовничий подільський край – Тернопілля. Тут, на Дністрових