БЛИЗЬКИЙ І ДАЛЕКИЙ СВІТ НІНИ БАСИСТОЇ

Людська доля – непередбачувана річ. Не знаєш, куди тебе занесуть життєві перипетії, яка професія кінець-кінцем стане до душі і де себе знайдеш. Так і в нашої героїні Ніни БАСИСТОЇ.

Народилася Ніна Петрівна на Чернігівщині, закінчила Сумський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Зооінженерія». Життя привело її до Кам’янця-Подільського, міста, в яке наша героїня одразу закохалась.

Проте, не дивлячись на свою негуманітарну освіту, пані Ніна завжди цікавилася історією і культурою своєї рідної землі. Уже після переїзду подорожувала разом із знайомими кам’янецькими археологами на розкопки, самостійно вивчала матеріал з історичної спадщини півдня Хмельницької області, цікавилася традиціями і обрядами Поділля.

Ніні Петрівні дуже подобалось культурне багатство нашого краю, але особливо її зачарувала найдавніша з людських цивілізацій на його теренах – Трипілля. Саме мистецтво тієї доби, символи і знаки, зображені на залишках кераміки і будівель давно минулої епохи, надихнули її передати на полотні побачене, стати художницею.

– Ми мало що знаємо про цю культуру. Наприклад, у нас навіть немає їхніх останків для дослідження, проте є безліч залишків кераміки, які можна навіть знайти у нас на городах, а це говорить про те, що місця поселень людей не змінились з того часу. І загалом, як така культура (до речі, перші землероби на наших теренах) могла не вплинути на український етнос, котрий тісно пов’язаний із землею,  – каже пані Ніна.

Спочатку, не маючи художньої освіти, малювала для себе, свого задоволення. Далі вирішила показати свої твори відомому подільському художнику Борису Негоді. Борис Михайлович високо оцінив початкові твори художниці і порадив їй далі писати картини в обраному стилі. На запитання пані Ніни, чи потрібні їй уроки живопису, адже не має професійної освіти, відповів, що ні.

– У такому разі це вже не будуть оригінальні твори Ніни Басистої, а картини, написані стилем Бориса Негоди, – зазначив кам’янецький митець.

Стосовно самих картин мисткиня працює з олійною пастеллю, іноді використовує акрил і подрібнену трипільську кераміку. Метод такий: фарба змішується з подрібненою керамікою і наноситься як основа, а уже на ній можна малювати.

Хтось запитає, що це, адже трипільська кераміка має якусь цінність, і як так можна використовувати історичну спадщину? На це нашим читачам можна відповісти: не всі трипільські залишки мають історичну цінність, особливо, якщо вони валяються під ногами у селян на городах, де їх і знаходить пані Ніна.

За десять років, відколи Ніна Басиста почала писати картини, у Кам’янці-Подільському уже відбулося 3 її персональні виставки. Також вона має багато грамот і дипломів за участь у спільних виставках кам’янецьких художників.

Її полотна наповнені символізмом, образністю, що часто відсилають до стародавніх трипільських, землеробських мотивів і глибоко закорінені в матеріальну культуру українського народу. Вони пробуджують генетичну пам’ять і актуалізують закладені у підсвідомості людини архетипи.

Але не тільки мистецтво, історія і культура власного народу цікавлять пані Ніну. Вона також займається народною медициною.

– Звісно, я не заперечую важливість традиційної, академічної медицини, але багатьох хвороб сучасній людині можна було б уникнути, якщо дотримуватись здорового способу життя і використовувати в якості профілактики народні засоби. Таким чином можна уберегтися в подальшому від дорогого, часто шкідливого (коли одне лікуєш, а інше травмуєш) лікування хімією у наших лікарнях і значно продовжити життя, – впевнена мисткиня.

Сама вона не готує їх на продаж, тільки для себе, родичів і друзів. Але з читачами погодилася поділитися одним своїм рецептом.

– Кожної осені я збираю жолуді і готую жолудеву каву. Для цього плоди очищаю від верхньої шкірки, потім серединки замочую водою годин на 10-12, періодично змінюючи її. Переціджую, мелю в м’ясорубці і сушу в духовці спочатку при температурі 80-100 гр., поки сировина зовсім не стане сухою, а потім ще хвилин двадцять потримаю її при температурі 150-180 гр. Кава має бути світло-коричневого кольору. Перед приготуванням подрібнюю в кавомолці невеликими порціями. Для заварювання беру одну чайну ложку на чашку, потрібно проварити 5 хвилин, трішки настояти. Це не тільки смачно, тонізуюче та поживно, але і можна пити з лікувальною метою. Наприклад, при сильному кашлі жолудева кава дуже допомагає, – розповідає пані Ніна.

Не можна не згадати і про ще один аспект життя нашої героїні – це любов до подорожей. Останньою з яких стала подорож від Ярмолинець до Очакова, або Кучманським шляхом. Зі своїми однодумцями – журналістом чемеровецької районної газети «Нове життя» Галиною Мороз і волонтеркою, учасницею АТО Наталію Берендею вони вирішили пройти цим маршрутом, яким у давні часи здійснювалися не тільки напади кримських татар на Поділля, але йшла торгівля між державами і народами. Ініціатор цих мандрів Галина Мороз є прихильницею теорії, що відома дружина султана Сулеймана Пишного Роксолана (Анастасія Лісовська) походить не з Рогатина, що на Галичині, а з Чемеровець на Поділлі. Щоб прослідкувати можливий шлях Роксолани до Османської імперії і точно визначити маршрут людоловів, багато досліджувала польські і німецькі архіви. Свою подорож вони присвятили українській дружині турецького султана. Проте головною метою подолянок було не так згадати про відому українку, як дослідити історію, культуру і етнографію краю, по якому пролягає Кучманський шлях. Маршрут був розроблений з прицілом на розвиток туризму. Адже там можна побачити багато цікавинок, які мають гарний туристичний потенціал. Це костели, церкви, різноманітні стародавні будівлі, місця, які мають історичне значення, природні пам’ятки. Наприклад, Йосафатова долина хрестів біля Шаргорода Вінницької області чи орнітологічний заказник біля містечка Бар. Та й на самі залишки шляху, яким користувалися торгівці ще до останньої чверті ХІХ століття, цікаво подивитись. За певної організації інфраструктури, наявності гарного путівника і реклами це все багатство могло б запрацювати на благо місцевих громад.

У планах подільських краєзнавців – вирушити тим самим шляхом до Львова і навіть далі на захід, до Європи, старими торговими і паломницькими дорогами.

Станіслав ОРЖЕХОВСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах