НА ВАРТІ МИРУ

Він сам обрав шлях захисника і крокує цією стежиною вже 20 років. Василь ГАВЧУК – сапер-кінолог, у минулому – прикордонник. А ще він миротворець, який у 2021 р. виконував завдання в Косово. Там він навчився працювати з найсучаснішим обладнанням, обмірковувати кожен крок і відчувати небезпеку завдяки чутливому носу своєї чотирилапої напарниці Моті. Разом із нею очищав рідну землю після повномасштабного вторгнення.

Сьогодні майстер-сержант продовжує боротьбу за мир рідної країни, використовуючи знання, здобуті далеко від дому.

Його історія — це про мужність, відданість і прагнення зберегти світ для наступних поколінь.

ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО СТАЛО СПРАВОЮ ЖИТТЯ

Василь народився в невеличкому буковинському селі, на кордоні з Румунією. Змалечку бачив життя крізь призму служби і захисту.

– Вже з дитинства я зрозумів: військові — це престижно, це круто. Тож я твердо вирішив: піду в прикордонники, – ділиться дитячими спогадами військовий.

2005 рік став першим кроком до втілення дитячої мрії. Він проходив строкову службу у прикордонних військах спочатку у Черкасах, а далі – на Луганщині, де освоїв професію кінолога. У 2008 році під впливом реорганізацій у прикордонній службі, уклав контракт і поїхав служити на Чоп. Не один, а з найкращим помічником — довгошерстною німецькою вівчаркою на кличку Порш. Їхній тандем не раз доводив свою ефективність у службових завданнях, зокрема у виявленні зброї і контролі кордону.

– У Чопі була дуже гаряча ділянка кордону, де багато нелегалів намагалися прорватися в Європу. Несли службу із Поршем. Цей собака не просто виконував завдання, з ним разом ми успішно виступали на змаганнях. У Львові вибороли ІІ місце серед кінологів прикордонної, поліцейської та митної служб. Це було дуже почесно, – каже Василь.

ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ І НОВІ ГОРИЗОНТИ

Зустріч із майбутньою дружиною, теж офіцером-прикордонником, стала важливим поворотом у його житті. У 2020 році через сімейні обставини пара звільнилася зі служби в Чернівцях і переїхала до Кам’янця-Подільского. Однак без армії Василь довго не пробув. Через півтори місяці він поповнив лави кінологічного центру.

– Прийшов і одразу отримав чорну вівчарку, дівчинку на кличку Мотя. Швидко знайшли спільну мову і вже 5 років ми з нею служимо, – з теплотою каже Василь.

Разом із Мотею військовий вирушив у миротворчу місію в Косово:

– Я їхав туди з певним очікуванням – думав, буде хаос, зруйнована інфраструктура. Все ж, історія конфлікту, релігійний поділ, втручання росії, НАТО створювало образ нестабільності. Та реальність виявилася зовсім іншою.

Дороги у Косово – ідеальні. Інфраструктура теж на гарному рівні. Будинки зростали, як гриби після дощу. Сільське господарство через сухий клімат тримається на штучному зрошенні. А військові бази облаштовані так, що в перші дні аж очі на лоба лізли, – ділиться враженнями військовий. – Ми служили пліч-о-пліч із поляками, угорцями, американцями, італійцями, німцями, британцями. Усі дружні, відкриті, щирі. До українців ставилися з великою повагою, поважали нас за те, що гідно даємо відсіч росіянам, які зазіхнули на наші території. Ще до повномасштабного вторгнення більшість розуміли, хто ми і за що ми стоїмо.

Під час цієї ротації військовий знайшов нових друзів:

– Особливо запам’ятався угорець на ім’я Саші. Коли він вперше звернувся до мене російською, одразу ж вибачився, адже розумів, що росія напала на Україну і чути мову окупанта мені неприємно. Ми досі підтримуємо з ним зв’язок. Після повномасштабного вторгнення він запропонував моїй родині прихисток, постійно пропонує допомогу. 

У Косово українські миротворці виконували низку завдань. Зокрема, це патрулювання територій, охорона об’єктів, контроль за роззброєнням, робота з населенням задля підтримання миру та стабільності. Левова частка припадала і на саперів. Як зізнається військовослужбовець, під час ротації він не лише знайшов нових друзів, а й отримав колосальний досвід та знання. Уже на рідній землі, виконуючи завдання із захисту незалежності України, він згадував, як це було у Косово:

– Нам давали координати, не пояснюючи, що нас там чекає. Ми брали з собою собаку, металошукачі, усе необхідне спорядження і виїжджали. Наше завдання було просте на перший погляд: прийти та ретельно перевірити територію металошукачем і з допомогою собаки та дати висновок, безпечно там чи ні. Згодом нам пояснили, що ці місця можуть бути потенційними для посадки вертольотів у випадку бойових дій. Якщо, скажімо, сталася б якась атака на основні бази, потрібно було мати запасні зони для евакуації або перебазування техніки. Це могли бути будь-які ділянки — від закинутих футбольних полів до полів, де випасали худобу чи косили сіно.

І таких координат було чимало. Ми все перевіряли, чи немає мін, розтяжок або іншої загрози і після огляду повідомляли, що ділянка придатна для посадки. Зазвичай було чисто, періодично траплялися старі залишки снарядів часів Другої світової війни.

 БЕЗЦІННИЙ ДОСВІД ТА РОЗБІР «НА МОЛЕКУЛИ»

Як пригадує співрозмовник, у 2021 році почалося загострення на кордоні з Сербією. Їхній президент Александар Вучич тоді стягнув до кордону велику кількість військ. Була реальна загроза ескалації, подейкували про ймовірність замінування мостів, блокування пунктів пропуску.

– Нам розповідали про всі можливі варіанти розвитку подій. Що мене вразило, що кожну можливу ситуацію військові розглядали у найменших дрібницях. Сценарії були чіткі: британці мали витісняти техніку, а ми, як сапери, — перевіряти блокуючі машини на наявність вибухонебезпечних предметів.

На щастя, все вирішилося політичним шляхом. Серби відступили, техніку прибрали, рух через кордон відновився.

За планом двічі на тиждень відбувалися тренування з представниками інших країн. Часто з виїздом на інші бази. Словом, кожен день миротворчої місії не минув даремно для військовослужбовця. Він переконаний, що досвід, який здобув там, безцінний:

• Ми освоїли нове обладнання, як у техніці, так і в спеціальних засобах. Під час навчань і виконання завдань європейські колеги були дуже згуртовані, вони «на молекули» розбирали кожну ситуацію, аналізували з усіх боків, щоб передбачити можливі варіанти дій. Це мені дуже сподобалося. Наприклад, коли обговорювали, що робити, якщо сапери потраплять під вогонь у складних умовах, вони вже міркували, як перевірити з повітря, як безпечно прочистити територію, як працювати у складній місцевості — все продумано до деталей. Це класна взаємодія і добре налагоджена тактика.

Часу для себе вистачало, і фізична підготовка теж була на високому рівні. Щотижня пропонували безкоштовні екскурсії до Косово, показували нам фортеці, мечеті. 

ОЧИЩЕННЯ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Василь повернувся із Косово за два місяці до повномасштабної війни. Після того, як українські захисники відбили напад росіян на столицю, група саперів, у складі якої був і Василь, вирушила на Київщину. Працювали у Чорнобильській зоні. Їхнє завдання – мінування підходів, адже залишалася ймовірність повторного наступу, а також розмінування позицій, де перебували окупанти:

• Одного дня ми допомагали електрикам. Їм потрібно було перевірити, чи безпечний підхід до опор електромереж. На одній ділянці ми виявили три протитанкові міни, одна з них – із міною-сюрпризом. Окупанти все хитро придумали — не під стовп поклали, а біля нього, щоб машина не могла під’їхати.

У момент, коли почув чіткий сигнал металошукача, а потім легким рухом руки відчув щось схоже на міни – адреналін підскочив і я перейшов у режим максимальної готовності. Загрозу успішно знешкодили.

Загалом за час ротації ми бачили багато мін, снарядів, що не розірвалися, розбиту техніку.

НАВЧАННЯ ЗАДЛЯ ПЕРЕМОГИ

Зараз основна місія Василя — навчання нових фахівців-кінологів та підготовка повноцінних кінологічних розрахунків: людини і собаки як єдиного злагодженого екіпажу. Адже мінно-пошукові собаки є надійними помічниками саперів. Завдяки чутливому нюху вони здатні знайти вибухівку як на землі, так і під нею.

Тож кожен новий день для військового – це крок до перемоги. Він мріє про мирне небо над головою своїх дітей, про щасливу Україну, де війна залишиться лише сторінкою в підручниках історії. Нові покоління ніколи не переживатимуть жахіття війни, але всі пам’ятатимуть та цінуватимуть подвиги Героїв.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».