Династія Хоптярів, або Корені, що тримають небо

У жовтні університету ім. Івана Огієнка виповнилося 107 років з часу заснування, і 58 літ свого життя присвятила цьому навчальному закладу династія Хоптярів.

 

Коли спадковість стає покликанням

Є родини, історія яких – це не просто ланцюг поколінь, а живе дерево, що проростає в глибину часу і тримає своїм корінням минуле, аби на його гіллі зростав новий плід – сучасна людина науки й культури. Такою є династія Хоптярів – університетська, педагогічна, наукова, подільська до самої суті свого кореня. Їхня історія – це історія не лише однієї родини, а й частинка духовної спадщини Кам’янця-Подільського, де з покоління в покоління передається головний принцип: служіння знанню, людяності й честі.

 

Перше покоління – Анатолій Сергійович Хоптяр

Початок університетської гілки роду належить Анатолію Сергійовичу Хоптяру – кандидату педагогічних наук, проректору, викладачу кафедри педагогіки. Саме він був першою особою династії, яка трансформувала викладацьке покликання в університетську діяльність. Його життя було присвячене освіті, вихованню молоді, науці про людину й розвиток її духовного світу. Виріс у Ярмолинцях, він розпочав педагогічний шлях там, де починалася історія родини. Згодом переїхав до Кам’янця-Подільського, викладав педагогіку в університеті, поєднуючи теорію з доброзичливістю справжнього наставника. Його дослідницькі інтереси, бібліотека, наповнена томами “Радянської педагогіки” та науковими журналами, виховали в родині особливу повагу до знання. На цих книгах виростав його син — майбутній історик, краєзнавець і вчений.

Саме Анатолій Сергійович започаткував родинну освітню династію, яка вже налічує три покоління науковців і педагогів.

 

Друге покоління — Юрій та Алла Хоптярі

Університетська традиція продовжилась у родині Юрія Анатолійовича Хоптяра — історика, доцента кафедри археології, спеціальних історичних і правознавчих дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, голови місцевого осередку Національної спілки краєзнавців України.

Народився в Ярмолинцях, закінчив школу №1 у Кам’янці-Подільському, а 1982 року — історичний факультет педагогічного інституту з відзнакою. Спершу викладав історію та правознавство в селі, потім — у середній школі №16 Кам’янця-Подільського.

З 1987 року його життя пов’язане з університетом. Юрій Анатолійович працює тут уже десятиліттями — від асистента – до доцента, від молодого викладача – до знаного науковця. Він започаткував традицію поєднання викладання, наукової роботи і педагогічної просвіти, передавши віру в важливість університетської освіти молодим людям. Науковець є автором численних праць, серед яких дослідження «Інфраструктура шляхів сполучення Подільської губернії (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ)» та головна монографія родоводу Хоптярів – «Ярмолинеччина з найдавніших часів до сьогодення» (2022). Над цією книгою він працював понад тридцять років. Авторами праці також є дружина Алла та син Андрій. Це справжній “опус магнум”, якому в регіоні немає аналогів.

Пліч-о-пліч з чоловіком – Алла Олександрівна Хоптяр, кандидат філологічних наук, декан факультету іноземної філології в університеті ім. І. Огієнка. Вона закінчила філологічний факультет, магістратуру та аспірантуру, кандидатську дисертацію захистила у 2013-му. Алла Олександрівна не лише науковець та педагог, а й перекладачка.

У 2023 році родина Хоптярів стала Лауреатом обласної премії імені В. Гериновича – визнання праці всієї династії, що поєднує історію, філологію та педагогіку в одне ціле.

 

Третє покоління – Андрій Юрійович Хоптяр

Сьогодні традицію вже продовжує і Андрій Юрійович Хоптяр – кандидат історичних наук, вчений секретар Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Школу закінчив із “Золотою медаллю”, історичний факультет також з відзнакою. Навчався в магістратурі, аспірантурі. З 2018 по 2024 рік викладав на кафедрі туризму та готельно-ресторанної справи в університеті.

Андрій Юрійович — автор чотирьох путівників, численних наукових публікацій, організатор музейних експозицій. Під його керівництвом створено виставки у Кам’янець-Подільському замку — про історію XIV–XV ст., артилерію, єврейську громаду, середньовічного ката. Очікується вихід нового, п’ятого путівника «Кам’янець вірменський». Окрема сторінка його наукової діяльності — дослідження Голокосту на території Хмельниччини. З 2017 по 2022 роки він працював у складі команди Інституту історії України НАН України, що підготувала збірник документів про окупацію і Голокост. Видання вийшло у 2022 році.

Поряд з науковими здобутками – глибока людяність, скромність, повага до традицій і наставників. Андрій Хоптяр завдячує своєму батькові, Юрію Анатолійовичу – “головному вчителю в житті”, а також своїм університетським наставникам – Валерію Степанкову та Олександру Федькову. “Честь – або вона є, або її немає”, – ці слова професора Степанкова стали для Андрія життєвим кредо.

– Професійний рівень історика, котрий розробляє одну тему, потребує величезної кількості емпіричних знань і часу, – каже Андрій. – Це ті знання, які ти здобуваєш саме з часом. Тема, яка тебе заглиблює в давнину, в глибину. Справжні історики – вони вузькоспеціалізовані. А робота в музеї – універсальна, бо потребує розгалуження в різні напрямки.

Добре, що з новим директором музею Олександрою Олександрівною Свиридюк є цілковите порозуміння, адже вона підтримує усі починання, які ініціює ініціативний науковець.

Андрій все життя знав, що буде істориком. Навчився дуже рано читати (майже в три роки). А відтак багато перечитав художньої літератури. Батьківський настільний офіцерський атлас, який йому подарували, як магніт притягував його до подорожей та минулого. Стільки він його вивчав, стільки перегортав, що сторінки стали як бахрома – так протерлися. Клав під подушку і на ньому спав. Також й іншу книжку – “Легенди і міфи Стародавньої Греції”. Здобуття Трої – улюблені його частини. Фрагменти всі пам’ятає – заплющить очі і все стоїть у пам’яті з певних сторінок… В школі, звичайно ж, улюбленим предметом була історія. У дев’ятій школі, де навчався, цей предмет викладав учитель року – Ярослав Іванович Нетеча. Він дав учням величезну базу – створював відеофільми, різні ролики, сам озвучував тексти, накладав на відео. Хотів, щоб учні знали свій предмет.

 

Виклики та перспективи

Перспективою для третього покоління є активніша участь у міжнародній мобільності, інтеграція в глобальні наукові проєкти, розвиток міждисциплінарних підходів — і родинна традиція тут стає перевагою, адже вже є база, контакти, розуміння університетського середовища.

Звичайно, як і будь-яка династія, вони стикаються з викликами: змінюється вища освіта, зростає конкуренція, з’являються нові методи, цифрові технології. Але саме на таких прикладах, як родина Хоптярів, університетська спільнота може бачити, як поєднувати традицію й інновацію.

 

Родовід: від Ярмолинець до сьогодення

Хоптярі дослідили свій рід до 1780 року, простеживши дванадцять поколінь. Найстарший із відомих предків був селянином із Ярмолинець, мав наділи землі навколо містечка. А прапрадід Андрія був священиком.

Існує кілька версій походження прізвища Хоптяр. За однією, воно походить від слова «хопта» – назви високої або лікарської трави; хоптяр – це косар або збирач трав. За іншою – “діти, знайдені в траві”, ті, кого доля врятувала.

Сьогодні людей із цим прізвищем налічується близько 190 у світі, з них майже 90 мешкають у Ярмолинцях – на рідній землі предків. Саме там витоки цієї родини, з якої вийшли педагоги, науковці, краєзнавці.

Треба сказати, що мати Юрія Анатолійовича Хоптяра була також вчителькою – Світлана Іванівна Хоптяр довгий час пропрацювала вчителем математики в ЗОШ №16, а потім завучем.

У родині пам’ятають і Хоптяр Леніну Пилипівну, двоюрідну бабусю Андрія, доньку директора Кам’янець-Подільського педагогічного училища Пилипа Федоровича Хоптяра. Вона мала сільськогосподарську освіту, працювала в ПДАТУ, займалася вирощуванням рослин і колись висадила алею фундуку біля університету, яка і до сьогодні є живим символом родової пам’яті. Померла у 2022 році у віці 96 років – хай земля їй буде теплою ковдрою…

 

Традиція і сучасність

Династія Хоптярів – це приклад того, як любов до знання може передаватися не лише генетично, а й духовно. Вони – не просто викладачі. Вони – хранителі подільської душі, люди, що зшивають час, переносячи найкраще з минулого в сьогодення і майбутнє. Династія Хоптярів – це не просто послідовність викладачів. Це спільнота однодумців, де родина і професія нерозривні. Дід – педагог, батько – історик, мати – філолог, син – науковець і музейник. Усі вони – обличчя університету та міста, його історії, культури, совісті. Їхні імена вписані в освітню карту Кам’янця-Подільського так само, як сторінки їхніх книг – у наукову пам’ять Поділля. Вони зберігають і передають те, що не вимірюється посадою чи ступенем – вогонь покликання, любов до рідної землі й віру в силу освіти.

Юлія ЛИСКУН.

 

Післяслово

На одній із музейних лекцій на тему “Поговоримо про…” я так голосно похвалила іншого лектора, на той час мені більш знайомого, ніж Андрій Хоптяр, що тієї ж миті зніяковіла… Бо ж основний хід лекції залежав саме від оригінального лекторського слова Андрія. І тому зараз, замість вибачення, хочу подарувати Андрію і всій поважній родині Хоптярів ці рядки. З чистою совістю і щирим серцем. Тим більше, що 22 листопада у нього день народження!