КАРОЛЬ РОЛЛЄ – КРАКІВСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ З ПОДІЛЛЯ

Подільське українське історико-краєзнавче товариство “АДСКРІПТУС” ім. Юзефа Роллє пропонує вашій увазі статтю доктора гуманітарних наук з Кракова Пйотра Хапановича, яку товариство замовило автору спеціально для газети “Край Кам’янецький”. Щиро подякуємо йому за співпрацю!

 Кароль Роллє народився 1 квітня 1871 року в Кам’янці-Подільському, у тодішній Російській імперії (нині Україна). Він походив з французької родини, яка оселилася в Польщі у другій половині XVIII століття. Його прадід, Юзеф, прибув з Бретані близько 1772 року як військовий інструктор і оселився у маєтку Радзівіллів, у Дембиці, в 1790 році. Дід Кароля, Юзеф Вінцентій, був особистим секретарем князя Міхала Радзівілла (1778–1850), а пізніше люстратором подільських маєтків князя Генриха Любомирського (1777–1850). Кароль був сином Ідалії, уродженої Защинської, та Юзефа-Аполлінарія (1829–1894). Його мати – дочка адвоката, який представляв інтереси численних землевласницьких дворянських родин.

Його батько, відомий в історії літератури як Юзеф-Антоній, був шанованим психіатром, польським громадським діячем і письменником. Він захоплювався історією Поділля. У його садибі, на вулиці Кармелітській, що у Кам’янці-Подільському, зберігалася вражаюча бібліотека, котра налічувала понад декілька тисяч томів, частину якої він передав Академічній бібліотеці у Львові. Кароль Роллє писав про свого батька, що «він був чудовим оповідачем і часто розповідав нам про результати своїх архівних досліджень, а також знайомив з чернетками своїх літературних творів, або ж знайомив нас зі змістом роботи, над якою працював. Він не любив лише розмов про свою поточну лікарську практику».

Герой нашої розповіді мав шестеро братів: Юзефа, Казимєжа, Міхала, Зигмунта та двох сестер. Його брат, Міхал, був відомим журналістом і письменником, котрий також писав про історію. Кароль згадував своє дитинство: «Я був життєрадісною людиною і часто розважав оточуючих різними витівками, розсмішуючи матір, доки до нас не прийшов батько, захоплений цими веселощами. Але, попри все, ми не мали повної свободи з батьком, як з матір’ю». В іншому місці він додає: «Наш дім був глибоко вкорінений у традиції землевласницької шляхти чи дворянства, тим сильніше, що в прикордонному містечку не було буржуазії у власному сенсі; вона складалася з єврейських купців з натяком на польську дрібну буржуазію та російський бюрократичний клас. Була й польська інтелігенція, яка займалася вільною професією, така як юристи та лікарі, і всі вони були тісно пов’язані з місцевою шляхтою».

Родинний будинок Роллє був значним місцем на мапі польського культурного життя, його часто відвідували, серед інших – видатний історик Тадеуш Корзон, поет Корнель Уєйський, публіцист Володимир Спасович, геолог, професор Алойзи Альт та один з лідерів українського національного пробудження Володимир Антонович. Атмосфера родинного будинку Роллє мала значний вплив, серед інших, і на Юзефа Калленбаха, пізнішого історика літератури та ректора Ягеллонського університету.

З родинного дому юний Кароль виніс патріотизм, любов до минулого та книг. Він також цікавився виконавським мистецтвом. Його особливою пристрастю був театр. Роллє вперше зіткнувся з ним ще хлопчиком у Кам’янці-Подільському. Поруч з його родинним будинком, взимку, російський театр давав вистави, а влітку вистави проходили в міському парку. Він навчався вдома до 10 років. Потім батьки вирішили, що, як і старших братів, його віддадуть до середньої школи в Австрійській імперії, де навчання можна було б проводити його рідною мовою. Завдяки запровадженню автономії в Галичині, вона мала незрівнянно більше сприятливих умов, ніж в інших регіонах Польщі, для нормального політичного життя (навіть для діяльності політичних партій), а також для розвитку польської освіти, науки, літератури та мистецтва. Галичина стала єдиним регіоном Польщі, де могли офіційно бути засновані та розвиватися польські культурні та наукові установи, такі як університети та Академія мистецтв у Кракові. Галичина також стала головним центром польського національного життя протягом останніх сорока років існування суспільства під час поділів.

Певна річ, що таке рішення було прийняте його батьком (і він відіграв вирішальну роль у цій справі), котрий вже ознайомився з російською освітою, навчаючись спочатку в середній школі у Вінниці, потім у Немирові, і, нарешті, в Київському університеті. Тому, ймовірно, можна задатися питанням, чому юного Роллє та його старших братів відправили до Кракова, враховуючи, що подібні школи існували ближче до Поділля під час австрійського поділу: наприклад, у Львові та єзуїтська школа в Тернополі, в якій навчалося багато студентів з територій, анексованих Росією (Поділля, Волинь та Київщина). Позиція Кракова в культурному житті польських земель значною мірою сприяла його розвитку.

Хоча Кароль Роллє походив з Подільської губернії в Росії, його життя з шкільних років було пов’язане з Галичиною, а після 1918 року — із Західною Малопольщею. Його біографія пов’язана передусім з чотирма містами: Кам’янцем-Подільським, Львовом (де він закінчив технічне навчання), Подгужем та Краковом, але останній був найважливішим у його житті. Роллє наголосив, що він присвятив «значну частину свого життя Кракову, який мені справді дорогий, бо він замінює моє далеке, втрачене рідне місто». Однак, до кінця він зберіг прихильність до рідного Поділля. Роллє, який провів переважну більшість свого життя в Кракові та вважав себе краківським громадянином, наголошував, що Краків як місто «пристрасно полюбив […] Живучи в цих стінах, Я навчився досліджувати їх, і, досліджуючи, я полюбив їх. Я знаю тут майже кожен камінь, історію майже кожного куточка. Я радію розвитку Кракова, пишаюся, коли його хвалять, сумую, коли його спіткає лихо. Я занурився в його душу, відчуваю його спокійний і впевнений ритм польськості».

Він походив з інтелігентної родини з патріотичними поглядами та гуманістичними інтересами, що мало значний вплив на формування світогляду молодого Роллє. Кароль був типовим представником інтелігенції того часу, поміркованим у поглядах, демократом, що характеризувався справжньою відкритістю до інших національностей та вірувань. Він неодноразово скаржився на зростання націоналізму в той час, що призвело до ескалації національних конфліктів. Інженер-кераміст за освітою, він швидко покинув кар’єру в керамічній промисловості та повністю присвятив себе кар’єрі міського чиновника. Щодо свого освітнього та професійного вибору, Роллє, озираючись назад, зазначив, що не шкодує про обраний життєвий шлях. Під час Першої світової війни він віддано підтримував польський рух за незалежність. Він був цінним місцевим урядовцем та громадським діячем. Завдяки його зусиллям місто Подгуже нарешті було включено до складу Кракова в 1915 році. Протягом багатьох років він належав до невеликої групи людей, які керували Краковом, спочатку як його довголітній віце-президент (1916–1926), потім як мер (1926–1931). Роллє був членом президії міста у надзвичайно складний для міста період, під час Першої світової війни та у повоєнні роки. Місцева влада зіткнулася з широким та безпрецедентним колом завдань, що виникли внаслідок війни та політичних змін. Міська влада була переважно стурбована постачанням продовольства, боротьбою з епідемічними захворюваннями, бідністю та безпритульністю, а також відновленням пошкоджених будівель, вулиць і доріг.

Роллє був співкерівником, а потім і керував Краковом у період, який був не лише економічно складним для міста. Як не парадоксально, після того, як Польща відновила незалежність у 1918 році, Краків втратив значну частину свого політичного значення до Великої війни та поступово втратив свою провідну роль у науковому та культурному житті на користь Варшави. Краків був однією з регіональних столиць, відносно ефективною міською агломерацією, важливим, але не найважливішим економічним центром та столицею воєводства, з надвоєводським охопленням у деяких районах. Він залишався важливим центром релігійного, культурного та наукового життя.

Роллє уявляв собі Краків як другу столицю Польщі, «офіційне» місто, мегаполіс південно-західного регіону країни, культурний центр і головний туристичний напрямок у Польщі. Незважаючи на зусилля у Варшаві, влада Кракова на чолі з Роллє зрештою не змогла встановити адміністративні та економічні зв’язки між Верхньою Сілезією та Краковом. Роллє добре знав економіку Кракова та був добре обізнаний з інвестиційними потребами міста. Його політика спрямовувалась на стабілізацію; він не ризикував брати великий кредит на міські інвестиції, а його борг зменшувався. Можливо, він був надто обережним. У сфері транспорту він докладав зусиль для розширення транспортного вузла Кракова, включаючи будівництво головної залізничної лінії, яка безпосередньо з’єднує Краків з Варшавою та Закопане. Протягом його короткого п’ятирічного терміну було завершено кілька важливих інвестицій, зокрема нову систему водопостачання, будівництво четвертого мосту через річку Віслу, Муніципального туристичного будинку та запуск автобусного сполучення. У Кракові було створено польську радіостанцію, розпочато будівництво Ягеллонської бібліотеки та Сілезького будинку, а також відкрито зоологічний сад. Як мер, він наголошував на здоров’ї мешканців Кракова, повазі до історичних пам’яток та розвитку житлового будівництва. Особливі інтереси Роллє були пов’язані з благодійністю та культурою, зокрема театром та музеями. Він сприяв розвитку міської зелені, включаючи парки та зелені зони. Під час його каденції останки відомого поета та національного поета Юліуша Словацького були перевезені до Кракова та урочисто поховані у Вавельському соборі.

Як людина та політик, Роллє був відомий своїми демократичними та ліберальними поглядами, униканням крайніх дій та здатністю до переговорів та компромісів — цінною рисою в політиці. Як і багато краківських демократів та консерваторів, а також представники краківської інтелігенції, після травневого перевороту 1926 року він підтримував Юзефа Пілсудського та його бачення польської держави. Роллє був співзасновником місцевих та регіональних структур урядового табору в Малопольщі. Хоча він знав про авторитарне правління маршала Пілсудського, він залишався відданим йому до кінця. Роллє виступав за широку автономію муніципального управління, що було немислимим у політичній реальності після травневого перевороту. Він сприймав зростаюче втручання уряду у сферу місцевого самоврядування в Польщі, а також зростаючу централізацію та бюрократизацію. У 1931 році він став жертвою запеклого суперництва в урядовому таборі в Кракові, в якому, не маючи легіонерського походження, він перебував у невигідному становищі. Тому був змушений піти у відставку з посади міського голови.

Між 1928 і 1935 роками Роллє також двічі обирався сенатором Республіки Польща від Краківського воєводства, представляючи табір «Санація». Він, серед іншого, працював над розширенням кордонів Краківського воєводства, розширенням транспортного вузла Кракова, зокрема над будівництвом головної лінії, що безпосередньо з’єднує Краків з Варшавою та Закопаним, а також другої лінії з Верхньою Сілезією. Зрештою, розчарувавшись у політиці, він відійшов від активного громадського життя у 1935 році.

Підсумовуючи політичну діяльність Роллє, слід сказати, що йому бракувало того, що називається «політичною жилою», а також він не мав амбіцій бути лідером партії; його набагато більше цікавило місцеве самоврядування та громадська діяльність. Як він сам заявляв: «Я не політик, ні, і це не те, до чого я […] мав пристрасть».

Кароль Роллє мав репутацію доброї, ввічливої та чесної людини, яка була, у прямому сенсі цього слова, дуже популярною. Він був співчутливою людиною. Він був елегантним, працьовитим, мав організаторські здібності та вмів гарно говорити, проте рідко брав участь у мітингах. Роллє був товариською людиною, але, як він сам зізнався, йому було важко заводити друзів. Він був чутливим до нещасть інших. Він мав багато інтересів та захоплень, любив історію, книги, театр, музеї, а також техніку та пожежогасіння. Він обіймав керівні посади в численних громадських організаціях. Протягом багатьох років він активно співпрацював з редакцією “Польського біографічного словника”. Роллє почав писати свої мемуари в 1931 році після відставки з посади мера Кракова. Результатом цієї роботи є понад двадцять томів, що охоплюють півстоліття з початку 1880-х років до 1935 року. Ось що він сказав про цю свою пристрасть як мемуариста: «Мої нотатки, спочатку задумані як своєрідний щоденник, готовий до друку у відповідний момент, зростають і набувають іншої форми. Сьогодні я вже не пишу з думкою, що вони будуть надруковані в недалекому чи далекому майбутньому, що їх прочитає більш-менш численна читацька аудиторія. Я пишу їх для себе; це приносить мені задоволення; вони відкопують спогади, які здавалися вже мертвими, вони викликають фігури давно померлих колег, професорів чи знайомих. Я живу, як і всі старіючі люди, спогадами. Вони можуть колись комусь стати в пригоді, як картина певної епохи, в його дослідженнях або для складання історії тієї епохи».

Роллє був представником краківської еліти, тісно пов’язаним з фінансовою та промисловою олігархією, представляючи довоєнний Краків епохи галицької автономії, відомий у міжвоєнний період як «старе представництво». Як мер, він прагнув підтримувати престиж своєї посади та міста. Незважаючи на свій незаперечний внесок у розвиток міста, Роллє не увійшов до пантеону найвидатніших мерів Кракова. Не маючи відповідних кадрових, політичних та фінансових ресурсів, а також через певну нестачу енергії, він не намагався створити комплексну програму розвитку міста.

Кароль Роллє помер у віці 83 років 28 листопада 1954 року в Кракові. Його могила знаходиться на Раковицькому цвинтарі в Кракові. Одна з вулиць у Кракові носить ім’я Роллє. У 2019 році я опублікував монографію, присвячену йому.

Пйотр ХАПАНОВІЧ, автор книги “Кароль Роллє (1871-1954) Президент Кракова. Ескіз до портрету” (рік видання – 2019).

Переклад з польської Юлії ЛИСКУН.

 

Про автора: Пйотр Хапанович – доктор гуманітарних наук, історик, публіцист, сертифікований куратор Краківського музею та керівник філії палацу “Під Кшиштофорами”. Автор численних наукових та науково-популярних публікацій, зокрема понад десятка книг. Куратор постійної експозиції та кількох тимчасових виставок. Він отримав кілька стипендій від Польської історичної місії у Вюрцбурзі, Фонду Лянцкоронських у Лондоні, та Фонду Яна та Сюзанни Бженьковських у Парижі.