Військову форму не знімає 33 роки

– Під час перевірки маршруту в Афганістані наш екіпаж на броньованому Хамері наїхав на вибуховий пристрій. Спалах, вибух, тимчасова дезорієнтація і одразу ж наказ зайняти спостережні позиції. Коли побачили, що загрози бойового зіткнення немає, кинулися рятувати майно із «броньовика». Автомобіль вже почав займатися і попри небезпеку нам вдалося витягнути звідти запас вибухівки, роботизовану систему та костюм сапера EOD 9. На щастя, всі залишилися живими, хоча й отримали контузію та ушкодження. Найбільше постраждав водій, адже сила вибуху припала саме на той бік, де він сидів, – це один із спогадів, що закарбувався у пам’яті головного сержанта 143 об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» Сил підтримки ЗСУ Сергія МЕЛЬНИКА.

Сергій Миколайович 33 роки вірний армії та військовій присязі. Із миротворчою місією побував в Іраку та двічі – в Афганістані. Здобутий там досвід із пошуку та знешкодження вибухонебезпечних предметів та саморобних вибухових пристроїв неабияк згодився під час АТО/ООС та повномасштабного вторгнення росіян на територію рідної України. За успішно виконані завдання військовослужбовець має низку нагород, зокрема, орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Тож напередодні Дня українських миротворців спілкуємося із військовим про шлях в армію, миротворчу діяльність та бойові завдання на рідній землі.

З ШКІЛЬНОЇ ПАРТИ – У НАРЯД

Під час навчання в школі займався музикою в музичному гуртку (грав на трубі), а в армії – керувати американським універсальним бойовим роботом «Talon», або, як лагідно його українізував, «Тарасиком». До війська потрапив ще юнаком.
– Тоді взяв приклад зі старших братів, які на той час були військовими, – розповідає Сергій Миколайович. – Я в армію потрапив після закінчення 8 класу. У колишньому К-ПВВІКУ імені маршала Харченка діяв оркестр. В його штат брали юнаків, котрі там виховувалися як музиканти і могли залишитися в оркестрі для подальшого проходження служби, або ж вступити до училища та стати офіцером. Казарма, шикування, спортивна підготовка, вечірня перевірка, ранкова зарядка – такий мали розпорядок дня.
Тож згодом я теж обрав строкову службу, але підготовку на командира відділення самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика» пройшов у Бердичеві. Згодом мене направили до тодішньої Чехословаччини. Там прослужив рік, до повного виведення контингенту всіх військ, які знаходилися на той момент за межами Радянського Союзу.
Співрозмовник каже, що тоді відчувалася величезна прірва між жителями союзу та Чехословаччини. Це стосувалося як розміру зарплат, так і асортименту товарів у магазинах.
– Але жителі Чехословаччини не раділи радянським солдатам, – пригадує військовий. – Вони вважали і досі вважають їх загарбниками. На той момент вони не розділяли, хто ти за національністю – українець, грузин чи вірменин. Усіх ідентифікували вихідцями із Радянського Союзу. Це вже зараз для жителів Чехії українці є фаворитами.
Після строкової служби військове життя йшло своїм звичаєм. Сергій Миколайович служив у батальйоні забезпечення К-ПВКІУ на різних посадах – від водія до заступника командира взводу. 12 років прослужив у військовій комендатурі гарнізону, яка згодом переформатувалася у військову службу правопорядку. З усмішкою згадує, як під час патрулювання інколи затримували молодих курсантів, котрі самовільно тікали з частини. А щойно побачивши патруль, давали такого драпака, що якби в той момент складали фізо, то отримали б «відмінно».
– Важкі часи армія пережила після розвалу союзу, хоча тоді складно було усім. Молода держава, яка попри труднощі поступово спиналася на ноги, отримала нульовий бюджет. Палиці в колеса встромляли й прихильники «русського міра», які, на жаль, посідали високі посади і набивали власні кишені. Затримка із виплатами грошей торкнулася всіх сфер. Але як би туго не було, на свята українська гостинність була на висоті – смачні наїдки були завжди.

СПЕКА І ТРАДИЦІЇ ІРАКУ

Вперше у миротворчу місію до Іраку Сергій Миколайович поїхав у 2004-му:
– Перш, ніж поїхати, ми пройшли етап комплектування, а потім кількамісячне злагодження. Відточували до автоматизму навички ведення бойових дій, патрулювання у місті, конвоювання і супровід, відпрацьовували алгоритм дій в екстремальних умовах. Словом, робили все, аби мати міцну психологічну підготовку і спроможність адекватно оцінювати загрозу. Власне, восени прибули до Іраку. Дислокувалися в місті Аль-Кут на базі місцевого аеродрому. Декілька днів звикали до нового місця, клімату, а далі розпочалися військові будні. Ми переважно займалися супроводом, конвоюванням та патрулюванням.
На базі, окрім українців, мешкали американці, поляки, казахи, румуни. Що найбільше запам’яталося? Це відсутність правил дорожнього руху в містах Іраку. Хто спритніший, той швидше і прошмигне.
Ірак – мусульманська країна, зі своїми звичаями та традиціями. Більшість містян носили національне вбрання. У великих містах молодь одягалася сучасніше.
Щодо ставлення до миротворців, то старше покоління до всіх військовослужбовців з інших країн, чи то з США, Німеччини, Польщі, Великобританії, чи з України, ставилися неприязно. При нагоді й каменем запустити могли. При довготривалому патрулюванні, проїжджаючи через населені пункти, іноді в наші авто летіло каміння. Але попри неприязнь від жителів Іраку, миротворці виконували свою роботу, демонструючи своїми вчинками, що прийшли з добрими намірами.
А ось представники державних структур, скажімо поліції, були привітними. Коли ми зупинялися на перепочинок поблизу поліцейських дільниць, вони пригощали нас чаєм та солодощами. До речі, чай у них дуже смачний. Взагалі прісна вода для них вкрай важлива і дорога. Незвичний для нас і їхній клімат. Зазвичай там спекотно, температура сягає в середньому +40 градусів. Але попри плюс, може бути холодно.

СВП: МІКС ФАНТАЗІЇ І ЗНАНЬ

Повернувшись із миротворчої місії, службу продовжив у Центрі розмінування, де опанував саперну справу, в яку захопився з першого заняття. Як жартома каже, що сапер обирає цю спеціальність раз в житті, як і дружин

SONY DSC

у.

Тож коли йому випала нагода поїхати із миротворчою місією до Афганістану, одразу ж погодився. Злагодження проходив у Литві, де й знайшов чимало друзів. Власне, литовці одними з перших після повномасштабного вторгнення росії зателефонували, підтримали і протягнули руку допомоги.
До Ісламської республіки їздив двічі – 2010-го та 2013-го у складі групи допомоги державним установам ЄС, ОБСЄ, НАТО та коаліційних сил Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів Збройних сил України. Місія проходила в афганських містах Чакчаран та Герат. Служив у складі багатонаціонального контингенту, зокрема литовської групи з відновлення провінції Гор (висота над рівнем моря 2831 м) Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані.
Там, як стверджує співрозмовник, деякі випадки іноді лоскотали нерви. Декілька разів миротворці супроводжували VIP-персон, які відвідували своїх військових. Завжди перебували в постійній готовності до виконання завдань за призначенням. Довелося більше часу мати справу із саморобними вибуховими пристроями та ретельно перевіряти дороги, шляхи, приміщення. Наші сапери виїжджали за викликами у місцеві відділки поліції та Служби безпеки для прийому небезпечних знахідок, після чого знищували їх за межами населених пунктів. Саме такі смертельні «сюрпризи» часто були головною причиною загибелі і поранень як мирних жителів, так і миротворців.
– Кожен предмет – пляшка від води, рюкзак чи навіть звичайна ручка – могли перетворитися у саморобний вибуховий пристрій. Тому нас часто викликали перевіряти залишені речі, підозрілі автомобілі. Під час цих ротацій ми продовжували збирати тут небезпечний «урожай», залишений після десятилітньої війни тодішніх радянських військ у Афганістані. Знаходили чимало СВП, які терористи переробляли зі звичайних боєприпасів. Такі пристрої часто використовували для виведення з ладу транспортної техніки.
До речі, тоді НАТО ухвалило план дій з протидії СВП, спрямований на поліпшення виявлення і нейтралізації таких пристроїв, а також знищення мереж, які їх виробляють. Їхні фахівці у спеціальних лабораторіях ретельно досліджують кожен СВП, аби не лише з’ясувати з чого він складається, а й розплутати ланцюжок поставок матеріалів для виготовлення СВП. Таким чином можна вийти не лише на постачальників та виконавців, а й на замовників, – розповідає головний сержант.

Саме під час миротворчих місій в Афганістані, українські сапери отримали новітнє інженерне обладнання, зокрема, роботи «iRobot PackBot System» для інженерної розвідки та виконання робіт зі знешкодження СВП, захисний костюм EOD 9, систему Hook and Line для забезпечення ефективної роботи щодо протидії СВП, електронний аналізатор вибухових речовин для встановлення наявності і типу вибухової речовини. У стислі терміни наші сапери засвоїли це обладнання та ефективно його застосовували.

Співрозмовник пригадує, що у вільний від завдань час, на базу часто приїздили представники місцевих профільних міністерств, аби поспілкуватися із військовослужбовцями у неформальних умовах, або ж офіційно вручити нагороди за виконані завдання, донести інформацію, привітати з днем народження та іншими святами. У вихідні для миротворців організовували концерти, або ж вони могли пограти у різні ігри, зокрема більярд, настільний футбол, дартц.
ІЗ НАБУТИМ ДОСВІДОМ – НА ЗАХИСТ РІДНОЇ ЗЕМЛІ
Коли військовий із колегами повернулися з Афганістану, на сході України настали буремні часи. І фактично із тими ж побратимами, з якими виконував завдання в Афганістані, Сергій Миколайович вирушив у зону проведення АТО. Він виконував завдання в складі групи розмінування. У листопаді 2014-го особисто виявив та знищив групу протипіхотних мін ОЗМ-72, встановлених на розтяжці поблизу н.п. Ольховатка. У грудні під час перевірки перехрестя в місті Дебальцеве знищив два боєприпаси 122 мм РСЗВ БМ-21 «Град». А вже наступного дня, під час інженерної розвідки маршруту, очищав прохід в мінному полі шириною 4 м і довжиною близько 250 м. Під час завдання колона потрапила під обстріл, не розгубившись, військовий допомагав виводити транспорт з-під вогню. Під час перевірки дамби в районі н.п. Орлова-Іванова виявив і знешкодив один саморобний вибуховий фугас. Загалом за час ротації Сергій Миколайович розмінував три автомобільні мости, 1 залізничний переїзд, 2 водопроводи, 1 дамбу, перевірив на наявність мінно-вибухових загороджень близько 35 км автомобільних шляхів.
Маючи за плечима досвід участі в небезпечних миротворчих місіях, військовий каже, що й припустити не міг, що в рідній Україні буде ще небезпечніше:
– Серед росіян є чимало спеціалістів мінно-підривної справи. В Афганістані терористи застосовували примітивніші конструкції СВП, ніж ті, які використовують загарбники України. Тому в саперів є залізне правило: кожен виїзд на розмінування потрібно сприймати як перший. Сапери часто звикають до небезпечної обстановки, але разом з цим втрачається пильність та обережність. А вибухові пристрої помилок не пробачають. Тому варто завжди бути уважним, спокійним і врівноваженим. А ще готовим до російських «сюрпризів».
Під час АТО Сергій Мельник неодноразово працював на передових позиціях, розчищав для наших підрозділів шляхи постачання боєприпасів чи відходу. І часто доводилося працювати під обстрілами. А одного дня він ледь встиг укритися в бліндажі:
– По наших позиціях окупанти почали гатити мінометним та артилерійським вогнем. Обстріл був прицільним, снаряд влучив в захисну інженерну споруду. Добре, що перекрита щілина була сконструйована на совість, що й врятувало наші життя.
Якось на безпечніших позиціях військовослужбовцеві довелося працювати із роботом, якого охрестив «Тарасиком»:
– Пам’ятаю, як узимку 2016-го разом із групою (п’ять осіб) знімали протитанкову міну. Вся сіль ситуації в тому, що вона була встановлена біля лінії електропередач, поруч із високовольтною опорою. Саме в тому місці на маршруті, де зменшується швидкість руху і скупчується особовий склад. Міна не з абияких, адже розрахована для броньованої техніки, тому в розвідку пішов «Тарасик». Він провів первинне знищення, аж тоді відправили сапера в костюмі. Щоправда, на передову робот не виїжджає, адже через повільну швидкість є легкою мішенню для снайперів.
Запам’ятався також випадок, що стався в Дебальцевому ще 2014-го. Після обстрілу терористами житлових масивів, снаряд потрапив між будинком і парканом. Від вибухової хвилі собачу будку закинуло на дах. Ми приїхали, аби знищити небезпечний предмет – це були залишки від системи «Град». Одна із труб виглядала із землі й могла наробити біди господарю. Ми все знешкодили. Власник розповів, що після обстрілу наляканий собака втік та більше не повернувся.
Повномасштабне вторгнення Сергій Миколайович з іншими саперами зустрів у Краматорську. Там пережив авіаційні і ракетні обстріли. І незабаром з іншими побратимами виконували завдання зі встановлення вибухових загороджень, щоб сповільнити наступ противника. Тоді об’їздив мало не всю Донеччину.
На думку співрозмовника, саме завдяки загартуванню у миротворчих місіях, співпраці з іноземними колегами, вмінні швидко опанувати новітнє військове обладнання, Україна вистояла і переможе. У цьому він не сумнівається ні на мить. Як і в захисній силі «браслета виживальника», який носить на правій руці. Він власноруч сплів його із парашутної стропи, перебуваючи в Афганістані, а на металевій пластині викарбував девіз сапера: «Без права на помилку».
Служба зв’язків з громадськістю 143 ОНТЦ «Поділля».

ДОВІДКОВО: 32 роки тому Україна долучилась до участі в міжнародних операціях із підтримання миру й безпеки. За роки незалежності понад 45 тисяч військовослужбовців ЗСУ виконували завдання у більш ніж 25 міжнародних операціях у різних регіонах планети та у 18 різних країнах світу. Повномасштабна війна повернула українських миротворців додому, де вони стали на захист рідної країни. 

Поділитися в соціальних мережах