ЗЕМЛЯ ХОДОРОМ ДВИГТІЛА ВІД ВИБУХІВ
Олексій завжди відзначався наполегливістю і прагненням перемагати. Займався гирьовим спортом і армреслінгом, закінчив військовий ліцей. Здобув вищу освіту, 2017-го уклав контракт. Вперше поїхав на схід у свій день народження:
– То мій перший бойовий досвід. І то була прогулянка, «санаторій», порівняно з тим, що коїться нині, – каже Олексій.
Коли у 2022 році росія здійснила широмасштабний наступ, Олексій вже був офіцером, досвідченим військовим і командиром групи. Кожна ротація – випробування на виживання.
– Пам’ятаю, коли нас відправили під Кліщіївку. Це було пекло. Земля ходором ходила від вибухів. Дронів — тьма. Ми не знали, куди бігти, де ховатися, адже жодної вцілілої будівлі там не залишилося, навіть дерев. Сховаєшся за уламками, а через хвилину знову біжиш під обстрілами. І так перебіжками добиралися до місця виконання завдань. Я був із побратимом Сергієм. Він високого зросту і йому важче заховатися. Я жартував, що його з Кремля видно (сміється). І скільки разів ми б з ним не виходили на завдання, завжди було «весело». То в окопі ховалися від дронів, то в трубі тихенько зачаїлися, і в цю мить у мене в телефоні задзвонив будильник (сміється). З тих пір не виходжу на завдання з телефоном.
Окрім виконання завдань із недопущення прориву російських окупантів, сапери перевіряли дороги та трупи:
– Під селом Іванівським перевіряли, чи не заміновані трупи. Досі важко забути той запах. Нам вдалося евакуювати три тіла українських бійців, які повернули рідним.
Як каже старший лейтенант, на фронті немає часу на роздуми, неодноразово доводилося приймати миттєві рішення та діяти блискавично. Одного разу, аби не наражати власну групу на небезпеку, сам поїхав на завдання. До місця призначення довели розвідники, які залишилися чекати в укритті. Та ніч видалася «гарячою», але «сюрпризи» окупантам чоловік підготував:
– Працював швидко: якщо за 10 хвилин не закінчиш мінувати – вже пізно. Через 12 – все, амба. Ти не знаєш, коли прилетить. Це як лотерея.
Одна з найважчих місій – мінування мосту:
– Вдалося залетіти туди на машині. Дорогою ледь не врізалися в танк, але задачу із зірочкою виконали. Запам’ятався й бій у Красногорівці. Ми мали встановити мінний шлагбаум, але завдання ускладнювалося боєм в селі. Москалі були на одній вулиці, а наші їх вибивали. Ми перебіжками добиралися до місця призначення. Біжиш і молишся.
На війні Олексій важко травмував ногу, отримав декілька контузій. Лікар, який оглядав, дивувався, як з такою травмою чоловік бігав та мінував. Проте Олексій не здається і не припиняє службу. Він й надалі залишатиметься в строю, бо для нього боротьба за свободу України понад усе!
P.S.: Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Автор:
admin
