ЇЙ ДОВІРЯЮТЬ БІЛЬШЕ НІЖ БАТЬКАМ

Вихователі, наставники, інструктори, вчителі, як би їх не називали, були з нами з тих пір, як ми були не вищими за стос підручників і легко губилися в морі парт.

Кажуть, що перша вчителька запам’ятовується назавжди. Так воно і є. Ким би ми не стали, куди б нас не закинула доля – завжди від серця до серця тягнуться невидимі ниточки спогадів про мудрого порадника і вірного наставника. У пам’яті назавжди залишаються добрі, усміхнені очі та материнська любов.

Напередодні професійного свята, тобто 4 жовтня, коли українці відзначають День працівників освіти, а також Всесвітнього дня учителя (5 вересня) наша мова піде про учителя молодших класів Кам’янець-Подільського ліцею №5 Світлану Володимирівну ІВАНОВСЬКУ. Досвідчену педагогиню, яка не тільки вчить, але й виховує у своїх учнів чуйність, людяність, доброту. Завжди підтримує, знаходить влучне слово, а ії очі випромінюють стільки тепла, що маленькі серця школяриків наповнюються радістю – і смутку, як не було. Вона, як кажуть її уже дорослі випускники, була для нас другою мамою та найкращим другом, який вміє вислухати, заспокоїти і зберегти таємницю.

 

Ніхто про тебе так… як твої колеги

Не думайте, нічого вульгарного ми не мали на увазі. Просто, якби вмістили в один рядок весь підзаголовок, то він був би занадто довгим. А замість трьох крапок мало бути «так не розповість, як твоє начальство, чи». У приймальній Кам’янець-Подільського ліцею №5 натрапляємо на заступника директора з навчальної роботи цього закладу Ольгу Сивак. Вона відчиняє кабінет директора, заходимо, і Ольга Дмитрівна починає розповідь про Світлану Володимирівну. Ні, вона не намагається впадати в якийсь там пафос, чи триматись в рамках вишуканої, менторської інтонації. Навпаки, усе буденно, по простому, відкрито і відверто. Але це неабияк цінно, бо тут дається справжня оцінка своєї колеги, а якщо ввести сюди ще систему при розподілі рангів – то підлеглої також.

– Світлана Володимирівна прийшла до нас працювати вчителем молодших класів, -розпочинає розповідь Ольга Сивак, – ще 1985 року. І у неї в трудовій книжці залишається досі один запис. Якщо б я сказала, що вона дуже професійний педагог, то це було б неправильно. Це педагог дійсно величезних, різносторонніх і різноманітних знань, досвіду, умінням навчати, виховувати і давати життєвий імпульс дітям. Вона є не тільки взірцем для наслідування в колективі. Про неї знають кам`янчани у всій південній частині міста. Світлана Володимирівна у нашому закладі першою набирає повний список дітей у перший клас. І уже після того, як список закритий, бажаючих записати до неї своїх чад є ще багато. І отут розпочинається наше українське, ментальне: «Я вас прошу – допоможіть». Із трьох перших класів у Світлани Володимирівни – найважчий напрямок. У нашому ліцеї два класи йдуть за програмою «Нової української школи», а один – за профілем науково педагогічного проєкту «Інтелект України». Ця програма відрізняється від «НУШ» рівнем складності. А Світлана Володимирівна ось уже впродовж десяти років робить для діток її цікавою, зрозумілою і доступною. Можна сказати, що вона була у витоків «Інтелекту України».

Цьогоріч із 44 наших випускників усі склали зовнішнє оцінювання. І єдиний учень, який в місті набрав 200 балів, закінчив наш ліцей. А в обласному рейтингу за результатами складання зовнішнього оцінювання якості знань випускниками, ми перебуваємо на восьмому місці. Тут не можна применшувати заслуги педагогів молодших класів, бо саме вони закладають підвалини подальшого розвитку і навчання дітей».

І так ніби підводячи червону лінію під характеристикою Світлани Івановської, зауч ліцею Ольга Дмитрівна додає: «Вона проста, людяна і добра. Світлана Володимирівна цікавиться долею своїх випускників впродовж всього їх життя, де б вони не були, і пам`ятає їх по прізвищах та іменах. І це, напевне, уже понад тисячу її вихованців. На даний час у четвертому класі, який веде Світлана Івановська, навчається 27 учнів».

Від себе додамо, що вчителька, про яку наша розповідь, бере участь у громадському житті свого навчального закладу, педагогічного загалу всього міста, волонтерському русі з допомоги ЗСУ, грандівських проєктах. Саме про цей заклад колишній міський голова Михайло Сімашкевич на одному із зібрань педагогів сказав: «У п`ятій школі оргтехніки більше, ніж у всіх інших навчальних закладах разом узятих». А ще Світлана Володимирівна є вчителем вищої категорії.

Багато гарних слів на адресу Світлани Івановської сказав її керівник, директор ліцею Юрій Бабчинський. Особливу увагу Юрій Васильович акцентував на високому інтелектуальному і фаховому рівні, підкреслюючи те, що Світлана Володимирівна – це саме той педагог, який формує кістяк особистості кожної дитини, тобто дає ту основу, яка триматиме людину впродовж її майбутнього життя. «А безпосередньо для нашого навчального закладу вона є архітектором закладання фундаменту того, що ми маємо на виході у дев`ятому, десятому, одинадцятому класах. За підсумками найрізноманітніших рейтингів впродовж десятиліття наш ліцей постійно входить в першу десятку найкращих шкіл Хмельниччини».

І тут Юрій Васильович робить жест, який викликає ще більшого почуття поваги до нього не лише як до людини при посаді, а як до справжнього, щирого українця: «Заслуги в тому, що тут такий гарний колектив, моєї ніякої немає. Це все зробили попередники Сергій Дюжев і Тетяна Танська. І ще, – додає Юрій Васильович, – тут доречно нам усім згадати колишнього завідувача відділу освіти Володимира Тюріна. Бо умінню формувати мікроклімат у педагогічному середовищі нам треба вчитись саме у Володимира Петровича».

Усе воно звичайно так і є. Але пан Бабчинський трішки лукавить. Судячи за відгуками колег і освітнього начальства Кам`янця-Подільського, Юрій Васильович є сучасним і висококваліфікованим керівником.

 

Не шукайте героїв – вони серед нас

А що ж Світлана Володимирівна ? Хто вона така? Чим особлива? Як сказав у нашій бесіді її керівник Юрій Бабчинський: «Чудова, приваблива жінка. Прекрасний і сучасний педагог». Але нам цього замало. Користуючись нагодою того, що у чотирикласників наступним був урок інформатики, а його проводить інший учитель, зустрічаємось з героїнею цього нарису.

З нетривалої розмови одразу стає зрозумілим, що перед нами особистість неординарна, ерудована, зі своїм шармом і так би мовити почерком, але водночас з магнетизмом простоти і людяності.

«Вибираючи професію вчителя я знала, що крім відповідального ставлення до роботи, я повинна не лише навчити дітей гарно і безпомилково писати, швидко та з інтонацією читати, а підготувати їх не тільки до вищої школи, а й до подальшого життя. Ми вчимо не тільки каліграфічно виводити слово «мама», багато чого й іншого, наприклад, зав`язувати шнурки на взутті, застібати гудзики, замки на куртках, правил поводження не лише в колективі, але й у родині. Навіть як правильно вітатись і для чого це потрібно робити. Зараз у суспільстві, і в нашій роботі, де не є винятком батьківське середовище, панує тенденція, що школа має забезпечити все: і навчити, і виховати, і замінити родинне виховання. Деякі батьки відверто заявляють: «поговоріть з моєю дитиною, бо вона мене не розуміє і не чує».

Діти є різні. З кимось треба порозмовляти перед класом, дехто потребує спілкування тет-а-тет, інші вимагають більш вишуканих та витончених підходів. А найчастіше колосальних результатів можна досягти через похвалу. Це ж наші діти, і ми повинні вкладати в них не лише знання, а й доброту, порядність, повагу, людяність та інші чесноти та ще багато позитивних якостей, тих, яких ми самі хочемо, щоб вони згодом повернулись до нас. Бо звідки ж цьому всьому взятись, якщо ми не навчимось давати це нашим дітям. Від того, яким зерном засіємо зараз, такими сходами воно згодом і повернеться».

 

Епілог. Або новий початок

У Світлани Володимирівни цьогоріч четвертий, тобто випускний клас. І вже наступного року вона набере собі найменших. Першачків. І за ручку поведе їх у складний і таємничий світ під назвою ЖИТТЯ. Нехай їм в усьому щастить. Тим, хто сіє розумне, добре, вічне, і тим, хто сидить за партою.

Віктор ЄРМЕНЧУК.