ІНАКШЕ ВЧИНИТИ НЕ МІГ
Ще восьмого грудня він завітав до рідної домівки, а 23-го місто проводжало Віктора МАМЧУКА в останню путь.
Серед тих, хто прийшов попрощатися з 33-річним бійцем ЗСУ, оператором групи 2-го загону однієї з військових частин, старшим матросом було немало чоловіків, які не могли стримати сліз…
«Він був, – згадує учителька Наталя Петрівна із ЗОШ №15 (нині ліцей), – дуже спокійним, добрим, щирим хлопцем. Ніколи не конфліктував, а навпаки, намагався залагодити непорозуміння серед однолітків. Після дев’ятого пішов до будівельного технікуму… Може тому, що завжди тягнувся до робіт, пов’язаних із ремонтом, переоблаштуванням, мав гарну господарську жилку, знався на інструментах, матеріалах, хоча був ще підлітком…
Багато років потому неодмінно вітався з учителями – привітний, доброзичливий, вихований…».
Сусідка Віктора по сходовому майданчику запам’ятала його швидким, непосидючим, у хлопця весь час були невідкладні справи.
Розмовляємо з однокласником Юрієм. «Дев’ятнадцятого січня 2022, – ділиться, – зібралися на зустріч випускників 2005 року, кожному було про що розповісти. І якось торкнулися й питання щодо неспокійної обстановки під українським кордоном, де військо з ерефії нібито проводило навчання. Віктор тоді сказав: «Не дай, Боже, війна розпочнеться, піду обов’язково захищати країну». Ніхто, зрозуміло, цьому не здивувався, тим більше, що він ще зі шкільних років вирізнявся загостреним почуттям справедливості… Ясно, що інакше вчинити й не міг».
Неможливо наразі знайти заспокійливі слова для матері з батьком, брата з племінником, коханої Віктора – така рана не загоюється.
Та подвиг 33-річного захисника України Віктора Мамчука не може не закарбуватися у пам’яті не лише тих, хто його знав, а незалежного, вільного молодого покоління, заради світлого майбутнього котрого він віддав життя.
Героя поховано на Алеї Слави.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
