Сергій КЛИМЕНКО: йому сповнилося б лише 40
Переглядаю повідомлення про жертовні втрати воїнів на сході України під час антитерористичної операції. Вдивляюся в їхні молоді обличчя. Скільки ж їх уже загинуло… Серед них і Сергій КЛИМЕНКО. «Смерть знайшла його 14 листопада 2014 року, об 11 годині, в районі села Кримське Новоайдарівського району Луганської області», – з сумом читаю в часописі, сторінки якого вже встигли пожовкнути. Час біжить стрімко, а війна триває, щодня забираючи кращих з кращих. А чи вічна людська пам’ять про героїв, які поклали життя на вівтар Вітчизни? Мусить бути такою. Інакше які ж ми люди?..
Народився Сергій 4 квітня 1978 року у звичайній селянській родині на Кам’янеччині, у Калачківцях, мешканці якого споконвіку займалися землеробством, а ще садівництвом, зокрема, вирощуванням слив-угорок. «Їх так багато, що восени уночі чуєш село за кілька верст по духові слив», – писав історик-географ Н.Я. Григоріїв. Не змінила цієї традиції громада до сьогодні.
Мама Сергія, Галина Михайлівна, виховувала сина сама й дуже любила первістка, завжди піклувалася про його здоров’я, з дитинства прищеплювала найкращі духовні й моральні якості, привчала до праці. Він був сумлінним помічником у сім’ї, завжди дбав про молодших – сестру Марину та брата Олега, не уникав будь-якої домашньої роботи.
Про Сергія-учня вчителька місцевої школи Марія Василівна Сурник пише: «Мене, як класного керівника, маму (адже мій син навчався разом з Сергієм) до глибини душі схвилювала звістка про трагічну долю Сергія Клименка. Його однокласники були згуртовані, дружні. У класі завжди панувала атмосфера взаєморозуміння, товариська підтримка. У пам’яті назавжди залишився темноволосий хлопчик Сергій з допитливими карими очима… Він ходив в охайній шкільній формі, був привітним, старанним. Навчався у міру своїх можливостей. Шкідливих звичок не мав. Любив спорт, читав книжки…». Середню освіту отримав уже в Рогізнянській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Також закінчив курси механізаторів, а практичні навички закріпив, працюючи у КСП.
Незабаром Сергій був призваний до лав Збройних Сил України. Строкову службу проходив у військових частинах Бердичева та Рави-Руської. Проявив себе справжнім воїном. Ввірену техніку й озброєння освоював старанно і зберігав у належному стані. Неодноразово за зразкове виконання службових завдань відзначався командирами. Коли закінчив армійську службу, подався у місто, але незабаром повернувся у рідні Калачківці, до землі. Працював за фахом у механізованій ланці, пізніше – у будівельній бригаді. Після розпаювання земель і розформування колективного сільськогосподарського підприємства був різноробочим по найму. Щоб заробити копійчину, допомагав односельцям у будівництві осель, копанні криниць, заготівлі на зиму дров тощо. «Сергія у селі всі любили, – розповідає Наталія Василівна Лісова. – Та й не любити його не можна було – працьовитий, доброзичливий. Допомогти кому требі – ніколи не відмовить. Будь-якої роботи не цурався».
6 вересня 2014-го Сергій Клименко був призваний до Збройних Сил України. Цікаво, що лише після того, як отримав повістку з військкомату, він придбав собі мобільний телефон, бо до цього, як сам казав, у селі пристрій йому був не потрібен. Зібравши речі та попрощавшись з усіма родичами й друзями, без вагань вирушив до Яворівської 24-ї механізованої бригади імені Данила Галицького. У військовій частині його призначено на посаду механіка-водія БМП-2. Незабаром його підрозділ був відправлений у зону антитерористичної операції.
Друг Сергія Клименка Сергій Гораш з телефонної розмови дізнався, що коли його товариш потрапив на схід, за ним закріпили три пошкоджених БМП і наказали в короткий термін скласти з них один. Сергій зробив усе, аби бойова одиниця була відновлена. З таким вкрай низьким технічним забезпеченням особовий склад виконував завдання, докладаючи неймовірних зусиль, проявляючи кмітливість і відвагу. Незадовільним було й тилове забезпечення. Особовий склад часто-густо виживав лише за підтримки волонтерів. Така підмога додавала воїнам бойового духу, моральних і фізичних сил. Земляки теж зібрали Сергієві посилку з теплими речами та їжею. Та не встигли відправити…
Під час відбиття чергової наглої ворожої вилазки диверсійної групи Сергій Клименко першим кинувся у бій на своєму БМП. Останніми словами нашого земляка були: «Хлопці, я вас прикрию!». І прикрив 18 побратимів ціною власного життя. В ту мить сепаратистська ракета протитанкової установки влучила в бойову машину Сергія. Солдат згорів заживо.
Кажуть, що людина не обирає собі долі. Дописувачка «Краю Кам’янецького» Тетяна Просяна взяла цей вислів під сумнів: «Хтозна. Можна все життя тліти, як солома, залишаючи нащадкам у спадок лише їдкий дим, а можна спалахнути й згоріти, засліпити цілий світ, заполонити його іскрами свого серця, щоб ті іскри на ціле століття наперед освітили темряву. Сергій обрав останнє».
Указом Президента України від 14 березня 2015 року Сергій Миколайович Клименко за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Також удостоєний медалі УПЦ КП «За любов та жертовність Україні», а рішенням районної ради від 16 грудня 2014 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району».
На стіні, при вході в Калачковецьку школу (яка, на жаль, призупинила навчальний процес), з меморіальної дошки дивиться на нас Сергій Клименко. На мармурі висічені слова клятви сучасників:
Ми тебе пам’ятатимемо завжди,
Що б не сталося в нашім житті,
І нащадкам своїм ми розкажем
Про геройські справи твої.
…А на сільському кладовищі пломеніють живі квіти, які приносять мама, рідні, товариші, односельці на могилу Сергія. Людно було тут 4 квітня. Сергій Миколайович «зустрічав гостей» на свій 40-річний ювілей. Пам’ятаємо, шануємо. Він назавжди залишився для подолян незламним патріотом Батьківщини.
Павло ГЛАДЧЕНКО, заступник голови районної ради організації ветеранів України, полковник у відставці.
Автор:
Лічкевич Юлія
