ПОВЕРНУТИ Б СВОЇ ЗАОЩАДЖЕННЯ
Порушити цю проблему мене зумовила нещодавня зустріч зі старим приятелем, колишнім інженером уже неіснуючого у Кам’янці-Подільському заводу дереворізальних інструментів. Свого часу не один раз писав про нього як про кращого інженера-технолога підприємства, раціоналізатора та винахідника. Не бачилися ще з літа. А оце зустрів його в одному із супермаркетів «Жовтневого» мікрорайону з… костуром. З подивом поцікавився, для чого, мовляв, молодому та симпатичному цей допоміжний засіб для пересування? Знайомець розповів, що два місяці тому через задавнений артроз довелося поміняти кульшовий суглоб на імплантат. Операцію робив в одній із чернівецьких клінік. Начебто все добре. Запитую, у скільки ж обійшлося ендопротезування? Виявляється, виклав він за нього немало-небагато – близько сотні тисяч гривень, у які увійшли вартість самого ендопротеза, семиденне перебування у медзакладі, ліки, харчування, післяопераційний догляд.
– Віддав усе, що заощаджував останніми роками з дружиною з пенсії. Дещо діти допомогли, але важливо те, що тепер вже можу майже безболісно ходити, і лікар запевнив, що через місяць-два і про палицю забуду, – задоволено мовив товариш.
Відтак розповів, що коли готувався до операції, зібрав свої, батьківські ощадні книжки, на яких при Союзі було покладено понад п’ятдесят тисяч карбованців, довідку про захворювання і пішов з цими документами у відділення Ощадбанку. Хоча був впевнений, що візит до державної установи буде марним, але все ж вирішив випробувати щастя і попросити на лікування хоча б частину кревно зароблених. Та сподівання, як і передбачав, не здійснилися.
– З яким же трудом давалася кожна покладена на книжку копійка, особливо нашим батькам, які з ранку до ночі горбатилися на колгоспних полях, доглядали і продавали свиней, здавали за безцінь державі молоко, аби зароблене заощадити, як вони казали – на майбутнє для дітей та онуків, – з болем у серці пригадував чоловік. – Колись давно покійна матір після чергових відвідин ощадкаси з трьома сотнями карбованців за проданого кабанчика мені сказала, що і в старій куфайці віку доживе, а у тебе он дві доньки, настане час – їх вивчити потрібно, заміж видати, житлом забезпечити, а, не дай Боже, хтось захворіє…
Що міг відповісти співбесіднику? Лише додати, а скільки ще тисяч карбованців ми вклали у радянські часи в різні страховки дітей, скажімо, до їхнього повноліття, від нещасних випадків тощо? І поспівчувати. Адже в подібній ситуації нині опинився не він один.
Питання повернення заощаджень є дуже болючим для мільйонів громадян нашої держави. З різних офіційних джерел відомо, що станом на 01.01.1991 року вони мали 84,3 мільярди рублів в Ощадбанку СРСР, приблизно за співвідношенням карбованець – долар майже 100 мільярдів доларів. Хто винен у тому, де ділися ці заощадження?
Відомо, що після розпаду Радянського Союзу 4.12.1991 року була підписана Угода між колишніми союзними республіками, які мали право на певну частку активів і пасивів вже колишньої держави. Україна тоді отримала право на 16,37 відсотків ВВП у долі алмазного, золотовалютного фонду, цінних паперах та майна за кордоном, яке мав Радянський Союз. Але Росія не надала Україні повну інформацію щодо цих активів і пасивів. Та інформація, яку було надано, скоріше за все скидалася на дезінформацію, тобто по активах і пасивах Радянський Союз майже нічого не мав. І виходячи саме із цієї неправдивої інформації, у 1994 році було підписано урядом України так званий нульовий варіант, або відмова від того, що мало належати Україні. Тим не менше Верховна Рада України у 1997 році не ратифікувала цю угоду.
І ще зішлюсь на офіціоз: у січні 1997 року було прийнято зміни до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», додавши до переліку вкладів, що підлягають компенсації, страхові внески, а також державні цінні папери. У зв’язку з цим Ощадбанк розробив Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери, яке затверджено рішенням правління Ощадбанку 25.03.1997 р.
Відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та «Про державний бюджет України на 2007 рік» Кабінет Міністрів ухвалив відповідну постанову про виплату в 2007 році громадянам компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадбанку СРСР, у тому числі викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року на автомобілі.
Голова правління ВАТ «Ощадбанк» 12.03.2007 року затвердив і погодив з Мінфіном «Порядок здійснення у 2007 році установами ВАТ «Державний ощадний банк України» виплат громадянам компенсації по грошових заощадженнях, поміщених в облігації державної цільової безпроцентної позики 1990 року», зокрема пунктом 4.2 передбачено, що виплата компенсації здійснюється в повній сумі проіндексованого номіналу.
Питання повернення заощаджень громадян часів СРСР тривалий час було і нині залишається непростим. За ці роки їх індексували, частково виплатили по 1000 грн і неодноразово використовували як передвиборчу обіцянку повернути. Скажімо, свого часу великі сподівання українці покладали на обіцянку Юлії Тимошенко, політична сила якої на цій хвилі набрала сотні тисяч голосів, яка сказала, що протягом двох років буде повернуто заощадження спочатку 50 відсотків в 2008 році, а потім ще 50 – у 2009 році. Проте вийшло як у тій приказці, коли пан пообіцяв кожуха дати…
Власне, тема повернення вкладів колишнього Радянського Союзу постійно використовувалася у період передвиборчих кампаній чи не усіма політичними партіями для свого популізму. Скажемо прямо, то була цинічна політика стосовно болючої суспільної проблеми. Прикро, але не гребували нею і колишні президенти. Так, на виборах–2004 повернення втрачених заощаджень було одним із пунктів виборчої кампанії кандидата Віктора Ющенка. У грудні 2009 року на конференції «Союзу захисту прав вкладників» Віктор Янукович і Микола Азаров пообіцяли в разі обрання Віктора Федоровича главою держави щорічно виділяти з держбюджету по 10 мільярдів гривень на повернення вкладів. Однак уряд не виділяв на вказані цілі ні гривні.
До честі нинішнього гаранта Конституції, його «слуг народу» не пам’ятаю, щоб були з їхнього боку на цей рахунок якісь передвиборчі обітниці.
Разом з тим, без сумніву, було б ще більшою честю як для діючого президента, усіх народних обранців знову повернутися до проблеми заморожених заощаджень, які з кожним роком втрачають свою купівельну спроможність і знецінюються, не популістським словом, а реальним ділом врешті-решт знайти механізм віддати мільйонам вкладників, їхнім дітям чи онукам на лікування, оплату комунальних, на навчання у них вкрадене «старшим братом» й неспроможністю одразу після розпаду Союзу тодішніми керівниками держави відстояти і забрати своє, тобто наше з вами.
Хтось може заперечити, що не на часі ворушити це питання, коштів і так наразі не вистачає, скажімо, на бюджетників, на доплату лікарям, на боротьбу з коронавірусом, на підвищення пенсій тощо. Тоді запитується, де взялися гроші на підвищення удвічі у грудні зарплати помічникам народних депутатів, яких у рази більше самих депутатів? З яких бюджетів, з чиїх кишень, чи не тих же вкладників, отримують захмарні оклади та премії Коболєви, міністри, судді, прокурори, обрані нами народні слуги? Знову ж запитання: а як вижити сьогодні на «мінімалку» пенсіонеру – заплатити за комуналку, купити ліки, хоч якісь продукти, ціни на які ростуть чи не щомісяця, як на дріжджах? І це тоді, коли більшість із них мають немалі заощадження ще з часів Союзу, які б їм нині знадобилися, допомогли вижити у такий скрутний час.
Нещодавно ми обрали депутатів до місцевих рад. Серед нинішнього депутатського корпусу краю, який представляє різні політичні уподобання і погляди своїх виборців, багато досвідчених політиків, управлінців високого рангу, економістів, успішних менеджерів, людей прагматичних. Словом, кращих з кращих представників народу, які добре обізнані з його проблемами й у своїх передвиборчих програмах обіцяли їх успішно вирішувати. Можливо б, саме їм ініціювати перед Верховною Радою України питання повернення до розгляду надважливої програми щодо відшкодування нашим співвітчизникам їхніх заощаджень, провести відповідні консультації з фахівцями, внести конкретні пропозиції Парламенту та Уряду країни стосовно джерел та механізму для їх відшкодування.
Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.
Автор:
admin
