СИЛЬНІ ДУХОМ

«Символічно, що 3 листопада, в День інженерних військ, у приміщенні міської ради відбулася надзвичайно важлива подія – презентація художньо-документальної книги «Сильні духом: історії саперів російсько-української війни». Цей унікальний проєкт є результатом великої спільної роботи і відданості саперів 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» Сил підтримки Збройних Сил України.

Почесне найменування «Поділля» частині було присвоєно 1 жовтня указом Президента України. Саме таку назву вдалося отримати через історико-етнографічний регіон, який в різні епохи відігравав не лише вагому політичну роль, а й військово-стратегічну. Поділля і наше місто Кам’янець-Подільський – кузня, епіцентр підготовки військових інженерів, і тому, враховуючи це все, було підібрано відповідну дату, щоб презентувати книгу про саперів», – саме так розпочала свою вступну промову начальниця служби зв’язків з громадськістю, капітан Ольга Поворознюк.

Ольга Поворознюк – одна із основоположників ідеї створення військово-книжкового матеріалу. Дівчина ділиться: «Коли 24 лютого 2022 року агресор повномасштабно вторгнувся на територію України, наші хлопці виїхали в напрямку столиці, бо всі розуміли, що столиця – це ціль номер 1 для ворога. Пізніше, коли вони поверталися з ротації, розповідали про завдання, які виконували, про бої, виклики, з якими довелося зіштовхнутися, про свої хвилювання, емоції. Я вже тоді розуміла, наскільки наші хлопці потужні й наскільки вони багато зробили, щоб захистити Київ, щоб захистити нас і нашу Україну. Вже в той момент виникла ідея: їхні оповіді потрібно заархівувати для нинішнього і для нашого майбутнього поколінь. Цією книгою я прагнула показати, що інженери – не менш круті хлопці від усіх інших військових спеціалізацій. Вони також фахівці, професіонали своєї справи і досить часто вони йдуть попереду перших. Згодом цю ініціативу я запропонувала Олегу Рарицькому – він підтримав, ми почали записувати інтерв’ю хлопців, упорядковувати та перетворювати їхні слова на текст, що став історією даної художньої документальної книги».

У свою чергу Олег Рарицький, начальник методичного кабінету, старший солдат додав, що книга «Сильні духом» творилася під слоганом «Герої поруч», а військовослужбовці 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру – це люди, які творять сьогодні майбутнє країни, вони попереду служби військ, вони професіонали, які забезпечують мирне життя на тилових територіях України.

Книга творилася впродовж року, проте цей проєкт є незавершений, бо у книзі – лише 13 розповідей військовослужбовців із різними званнями та завданнями. Пан Олег доповнює, що до уваги брався складений опитувальник із низкою запитань.

Таких, як до прикладу: чому хлопці обрали таку професію? Що їх спонукало до власного вибору? Коли долучилися до бойових операцій, і як це ставалося? Як у свідомість та у життя прийшло трагічне 24 лютого тощо.

Того дня сесійна зала міської ради зібрала чимало шанованих гостей, водночас як у столиці Верховний Головнокомандувач, Президент України відзначили 143 центр почесним званням – Поділля. Також 48-ма бригада отримала за виконання бойових завдань відзнаку «За мужність та відвагу», а чимало військовослужбовців було нагороджено орденами від імені Верховного Головнокомандувача.

Розповіді з перших уст вражали. Герої книги особисто долучилися до заходу та ділилися неймовірними історіями, що перекликалися емоціями життя.

«…24 лютого уся наша частина вирушила на оборону столиці. Задачі були важкі, адже їх потрібно було виконувати під постійними обстрілими. Відповідно ми зі своїми групами робили усе належне, що могли…», – ділиться головний сержант батальйонного забезпечення Микола.

З перших днів проведення антитерористичної операції військовослужбовці 143-ої частини долучалися до виконання завдань за призначенням. Починаючи з 2015 року, на постійній основі їздили на Донецький напрямок. Саме тому, коли 24 лютого розпочалася повномасштабна війна, частина бійців зустріли вторгнення агресора в районі операціїї Об’єднаних Сил, інша частина зранку виїхала в напрямку столиці. З початку березня долучалися за призначенням на Таврійському напрямку.

У запропонованому фрагментному інтерв’ю майора Артема, який наразі навчається в Академії Міністерства Оборони, була задокументована вражаюча до сліз історія. Розповіді про підготовку, підривання мостів, дамб, водосховищ, допомогу місцевих мешканців, які розуміли, що це може бути дорога в одну сторону. Артем поділився шокуючим епізодом роботи: під ворожими обстрілами, вибухами майор зі своєю командою та місцевим мешканцем просувалися до мосту, який згодом підірвали. Вибір був невеликий. Або підірвати, або відкрито дати можливість ворогу рухатися далі.

Із 143-ої частини до виконання бойових дій долучаються не лише сапери, а й водолази та кінологи. Їдуть кінологічні розрахунки: кінолог та мінорозшукова собака.

«Між містами Ізюм та Слов’янськ, у населених пунктах Долина та Краснопілля – тут я виконував чергове завдання. Ці два населені пункти були частково окуповані росій­ськими військами, до того ж максимально заміновані різними видами боєприпасів. І коли ми вперше сюди приїхали, побачили, що вони на 90% зруйновані та не під­лягають для подальшого проживання. Велика кількість мін встановлена на людських подвір’ях – це важко було зрозуміти. Там знаходили і протитанкові міни. Я вирішив запросити на допомогу мінорозшукову собаку з м.Охтирка, у зв’язку з тим, що багато мін ми знаходили накритими металевими предметами, шифером, вони були просто під залишками будинків. Агресор вчиняв так  навмисне, аби завдати нам труднощів під час пошуку. Собака проявив себе ефективно, протягом місяця він знайшов 16 мін», – розповідає капітан Віктор.

У книзі описані розповіді не лише про бої. Тут змальовано й інші сторони війни: умови проживання, харчування, побут і навіть дозвілля. Взаємини й спілкування з місцевими жителями, зв’язок з рідними.

Майор Ярослав розповідає: «У квітні 22 року я вирушив на завдання із захисту населених пунктів Барвінкове та Слов’янськ, тоді відбувалися активні просування російських військ. Проживали ми на приватному фермерському господарстві, яке надав місцевий фермер неподалік населеного пункту Барвінкове. Чоловік подбав про усі необхідні умови. Я вважаю, побут для військовослужбовців є не менш важливими фактором, бо після виконання бойових завдань військовий може повернутися у приміщення, де тепло, тобто туди, де він зможе вирішити свої гігієнічні потреби, попрати речі і трішки відчути себе у безпеці. Він повинен відпочити, аби на наступний день успішно приступити до виконання завдання. Тут ми налагодили мінімальний побут, обладнали місце для прийому їжі. Стосовно прання: допомогу нам надавало місцеве населення, наші сусіди, які щиро йшли назустріч. Дуже важливо не втрачати цей взаємозв’язок. Підтримувати і допомагати один одному. Важливою також була мобільна мережа, аби ми могли давати знати про себе рідним. З особливого: щоб якось урізноманітнити наші сірі будні, іноді під час виконання завдань, ми мали можливість (там, де будинки були вже зруйновані) взяти щось цивільне і поставити на нашій території, аби хоч трішки воно розвантажувало і тішило око. Такими предметами були статуетки (у Слов’янську знаходиться завод із їх виготовлення). Ось так візуально намагалися покращити наш побут».

Наші військовослужбовці гуманно ставилися й до братів наших менших, чотирилапих друзів.

«Особливою ротацією для мене стала ротація у населений пункт Долина, що поблизу Слов’янська. Фактично усі мешканці цього села виїхали, залишився лише один вчитель історії місцевої школи і дуже велика кількість свійських, домаш­ніх тварин. У ряду з нашими бойовими завданнями, ми підпрацьовували волонтерами для цих тварин, забезпечували їх кормами, робили для них годівнички, вивозили місцевих котів ближче до цивілізації. Особливим із тих всіх котиків став для нас чотирилапий, якого ми назвали Сєчкін, його ми знайшли на вулиці імені В.Сєчкіна – відомого українського композитора. Чорний, пухнастий, дуже гарний котик полонив наші серця. У певний момент навіть один з наших побратимів пропонував мені за нього гроші. Але, як відомо, дружба не продається. Наразі цей кіт – наш земляк, тепер проживає у Кам’янці-Подільському, чудово переніс двадцятигодинну дорогу і є фактично членом моєї сім’ї. Більше про Сєчкіна описано у даній книзі», – захопливо і з посмішкою розповідає молодший лейтенант Денис.

Про умови роботи саперських військ ділився і капітан Дмитро: «Найбільша честь для чоловіка – закрити собою своїх близьких, друзів від тих жахів, які несе за собою війна. Можна сказати – сучасний театр бойових дій. То він досить такий модерний, дуже багато завдань виконується саме вночі саперами. Хоча, до часів повномасштабної війни казали, що сапери вночі не працюють. А зараз більшість роботи – це ніч. Часом бували моменти, коли забував, що таке день, тоді ми спали. Вночі робили роботу. Але ніколи не пригнічувалися, підтримували бойовий дух, бо війна це такий термін – «страшно весело». Спочатку тобі страшно, є мандраж, а коли ти виконав завдання і приїжджаєш до своїх хлопців, де кажуть про знищення ворога і вдачу – тобі стає радісно, мотивуюче».

Над книгою працювали колектив військових, науковців, фахівці із Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

У цих історіях є літературознавча складова, мовознавча, а із виданням можуть працювати гуманітарії різних сфер сучасної науки.

Даний проєкт матиме продовження та наукове інтерпретування тих подій, про які розповідають військові. Наразі міський голова Михайло Посітко запевнив, що книга «Сильні духом» з’явиться у бібліотеках міста, шкільних бібліотеках та усіх інших навчальних закладах. Її не знайдете у продажу, однак зовсім скоро з’явиться в електронному варіанті.

Діана МАКАРОВА.