ЗМІНА ДЕРЖАВИ І НАЗВИ

Усі хотіли жити краще

Видимі ознаки руху України до незалежності уже явно почали проявлятись у 1989 році. У різних середовищах йшли розмови і дискусії на кшталт «як би то добре було, щоб наші хлопці не гинули в Афганістані», «допоки будемо годувати гнилих і вічно п`яних кацапів», «і до якого часу отой московський ґедзь питиме українську кров» і багато чого іншого у такому ж ракурсі. На масових заходах (переважно мітингах), які тоді майже щотижня проводив Народний рух за «Перебудову», з`являлись жовто-блакитні прапори, почали набувати популярності значки з тризубом. Патріотично налаштовані українці, замість звичного «Доброго дня!» вітались між собою і з колегами «Слава Україні!» і «Героям слава!». Комуністичний режим тріщав по швах. А втомлена, деморалізована країна вимагала змін. І рушійною силою цього процесу стала якраз молодь, незалежно від свого соціального, громадського і навіть партійного статусу. Вона народжувала нові підходи до всього. Мала власне бачення економічного становища країни, критерії оцінки соціально-політичного моменту, переймалась питаннями національних традицій, історії України, рідного краю. Це випливало у різних проявах. Скажімо, Кам`янець-Подільський райком комсомолу, який тоді очолював Сергій Бабій, зареєстрував і почав видавати газету «ДЕМОН» (Демократія, Молодь, Незалежність). Після певних повчань і «виволочок», бачачи, що у них не вистачає аргументів щодо нав`язування своїх ідейних постулатів якою має бути радянська молодь, батьки-комуністи вгамували свій наступальний норов і відклали, так би мовити на потім, свій наступальний кейс. Стара система залишилась у меншості, тому, що генерувати щось нове вона не могла, а догмати Леніна, після падіння залізної завіси, уже не діяли. Звичайно, було не все так просто: режим нуртував, огризався, погрожував, активістів викликав на бесіди, пресував, благав і переконував. Але боявся. І це було видно. Людський баланс був далеко не на його боці. Питання виходу України зі складу СРСР було лише питанням часу, і він наступив 24 серпня 1991 року.

«Прапор» стає «Краєм»

Єдиним місцевим засобом масової інформації за станом на 1991 рік у Кам`янець-Подільському районі та місті була газета «Прапор Жовтня». Вона була на той час органом міськкому і райкому компартії. Мала найбільший тираж серед районок в Україні. Слід зазначити, що газета не була заполітизованою. Вона повноцінно відображала усі аспекти життя регіону. Нерідко ставала на сторону простих жителів міста і району у ров`язанні конфліктних ситуацій у їх суперечках з представниками партійної та адміністративної бюрократії. У цьому велика заслуга нині уже покійного редактора «Прапора» Мар`яна Красуцького. Він був людиною фаховою, справедливою, вимогливою до себе і до колег. Крім того, Мар`яна Івановича вирізняли серед інших риси добропорядності, честі, скромності і справедливості. Неодноразовими були випадки, коли він на засіданнях бюро міськкому і райкому ставав на захист членів трудового колективу. І лише дякуючи його волі і силі духу, жоден із членів редакційної команди не поніс ніяких покарань і стягнень. А часи були складні. Наведемо лише один ілюстративний штрих: «Під час установчого засідання місцевої організації «Народного руху України», яке відбулось у кафе «Під брамою», у ньому взяли участь завідувачі відділами газети Віталій Бабляк, Петро Поліщук та Віра Шпильова. Між іншим, Віра Филимонівна нині відома подолянам як активна рухівка і демократка. Після такої події «верхи» викликали редактора на килимок і зажадали негайних оргвисновків. Але у тому то і велич керівника – він нікому не дав зламати долю. У свій час, уже його учні, ті ж таки Віталій Бабляк, Петро Поліщук та Надія Єрменчук поставали головними редакторами місцевих часописів. А як би склалась доля Віталія Петровича, Петра Степановича та інших їх колег, коли б Красуцький дав слабину? У трудовому колективі, незважаючи на компартійний статус видання, панувала атмосфера плюралізму і демократії. Про те, що Україна вийде зі складу СРСР, ні у кого із працівників редакції не було і сумніву. Серед гамузу питань, які обговорювались у робочих кабінетах, на перекурах, планівках і летючках, мали місце питання зміни засновників видання, його назви, джерел та способів фінансування. Обговорювались найрізноманітніші варіанти. Під них прораховувались сценарії дій і готувались документи. Але засновник не хотів прощатись зі своїм інформаційним засобом. Разом з тим у редакції були матеріально-фінансові зобов`язання перед передплатниками, а це на той час – 100% тиражу газети.

Розв`язка настала 24 серпня 1991 року. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. У редакції відбулись збори трудового колективу стосовно зміни назви видання, входження до складу групи нових засновників… В обласному центрі отримали нове свідоцтво про реєстрацію і уже 27 серпня 1991 року газета вийшла під назвою «Край Кам`янецький».

Не з краю в край

За 35 років Незалежності у Кам`янці-Подільському було зареєстровано і видавалось понад десяток різного штибу газет, журналів, альманахів. На даний час із періодики залишилось двоє. Серед «могіканів» – «Край Кам`янецький». Якщо брати його шлях за цей період, то він був непростий – або дуже важкий, або дуже складний. Відносно стабільний період тривав лише у перші роки Незалежності, а далі завжди знаходився той, хто намагався нав`язати свою волю, правила, права, інтереси редакції. Способів не вибирали: чи батіг, чи пряник, чи інші рудименти примусу, залякувань, умовлянь. Пережили чимало і різного. Здебільшого – складного і тривожного. Про багато що навіть і не варто пригадувати. Нічого, вижили. В яких би обставинах не була газета за доби української державності, вона на перше місце ставила принципи позитивних людських стосунків, моралі, етики, добропорядності і захисту інтересів тих, хто втратив надію і віру у державні інституції і правопорядок. Газета завжди була проукраїнською, мала свій стиль, почерк, своє світоглядне спрямування. Вона не була часописом якихось полярностей, не кидалась в різнобіччя позиції, торгуючи своїм реноме, не бігала з краю в край, продаючи інформацію тим, хто більше заплатить. Її сила була і залишається в позиції і стабільності.

Віктор ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах