Перейняла мамину справу
– Оце тут все про мою Валю, – Антон Никанорович із любов’ю розкладає на столі чималеньку течку газетних вирізок з дописами про його дружину Валентину КУЧЕРЯВУ, невтомну трудівницю, яка своєю важкою багаторічною працею на молочнотоварній фермі заслужила шану й повагу не лише в земляків – мешканців Фурманівки та Кам’янеччини загалом, – а й визнання на найвищому рівні. Погляньте, самі лише заголовки чого варті: «Нагороди – звитяжцям праці», «Рівняйтеся на передовиків», «Добрий старт», «Вдачі неспокійної», «На тритисячний рубіж!» тощо.
Із цікавістю гортаю сторінку за сторінкою. Ось інформація про занесення доярки колгоспу «Шлях до комунізму» с.Кульчиївці Валентини Сергіївни Кучерявої на районну Дошку пошани, ось розповіді про високі надої, а ось замітки про обрання нашої героїні депутатом Кульчиївецької сільської ради (відстоювала інтереси своїх виборців три скликання поспіль), а згодом і Кам’янець-Подільської районної ради. А матеріалів, де є згадки про Валентину Сергіївну як фахівця своєї справи, майстра машинного доїння, яка добилася найкращих у районі показників, а також отримала чимало почесних грамот та подяк, взагалі не злічити. Тож не дивно, що старанність Валентини Кучерявої в роботі помітили й 1984 року вона була удостоєна високої нагороди – ордена Трудової слави ІІІ ступеня.
Та й чи могло бути інакше, коли Валентина Кучерява зростала в родині, де виховувалося десятеро дітей, а її ненька, Дарія Юхимівна Ремішевська, усе життя присвятила роботі на фермі. Саме вона навчила Валентину, її братів і сестер любити працю і землю.
– Ще змалку стала маминою помічницею, – розповідає Валентина Кучерява. – А потім і сама спробувала доїти корівку. Навчилася. Так і перейняла мамину справу…
Тож після закінчення 8 класів наша героїня пішла працювати дояркою на колгоспну ферму й відтоді ніколи не зраджувала цій справі. Там же, в колгоспі, зустріла свою другу половинку – шофера господарства Антона Кучерявого. Цьогоріч у листопаді виповниться 44 роки їхнього подружнього життя. І все в них, як у людей: народили й дали путівку в життя донечкам – Світлані й Антоніні, радіють чотирьом онукам – Богдану, Сюзанні, Діані та Андрію. І звісно ж, найбільша радість і улюбленець дідуся й бабусі Кучерявих – восьмимісячний правнук Данилко.
У трудовій книжці Валентини Сергіївни записано 28 років роботи на одному місці – дояркою на колгоспній фермі. Вона ветеран праці, на пільгових умовах пішла на пенсію в 50 років. Проте й вдома наша героїня не сидить склавши руки, адже гарна господиня завжди знайде собі роботу. Разом із чоловіком, який також перебуває на заслуженому відпочинку, займаються домашнім господарством, утримують корівку та свиней, пораються на городі, допомагають дітям, чим можуть, а ті допомагають їм. Бо прожили життя в мирі, любові й злагоді та передали дітям у спадок свої найкращі якості – працьовитість, тепле ставлення один до одного, любов до батьківщини та людей.
…Антон Никанорович знаходить нові й нові ще більш зворушливі слова, аби розповісти про свою кохану дружину. І від того сльози навертаються на очі. Як же приємно усвідомлювати, що є ще такі люди, які й у зрілому, солідному віці не втратили тієї свіжості почуттів, яка завжди буває на початку спільного життя, але зазвичай з часом згасає і втрачає свою чарівність… А щасливе подружжя Кучерявих просто живе, радіє кожній миті, яку вдається провести разом із сім’єю, і просить у Бога здоров’я собі й своїм дітям та миру в Україні.
Наталя КАМІНСЬКА.
Автор:
Лічкевич Юлія
