Юлія Лискун

Історія з Польськофільварецьким кладовищем досить дивна та заплутана. Краєзнавці та історики відсилають нас орієнтовно в північний бік Кам’янця, де сьогодні стоїть костьол Пресвятого Серця Ісуса. Та чомусь, роблячи вилазку на це кладовище (і умовну, згадуючи недіючий вже цвинтар в недалекому минулому), робиш висновок, що ніколи польських написів на пам’ятниках

Коли проходиш повз “білий дім” і над тобою кружляє тисячна зграя ворон та граків, які збираються на осінню толоку, мимоволі згадуєш, що колись тут був базар, який займав площу в майже два квартали. І стояли тут торгові ряди… Людно було та гамірно… Тепер на площі в цілий квартал височіє

У ХVII ст. в Кам’янці брати Акоп і Аксент уклали найбільшу з трьох вірменських хронік (поряд з Венеціанською та Польською). Про наше місто писали Бернадр Ваповський, Мацей Стрийковський, Ованес, Стадницький, Величко, Вольф та Роллє. А тепер до них додалося і прізвище нашого сучасника – Сергія БАБІЯ. «Кам’янецька хроніка» була

Бог музики Аполон дозволив мені повідати про свою прекрасну таємницю і написати про один з найдивовижніших музичних інструментів – віолончель. Справді, у нашій кам’янецькій пресі про неї мало розповідали… Сьогодні моє місто до своїх історичних надбань може вписати ще одну похвальну сторінку: випускник музичної школи ім. Тадея Ганіцького Володимир

Вздовж алеї парку, стривоженої осіннім золотим листям, що раз по раз спадало додолу, повільно їхали дві дівчини в інвалідних візках. На вигляд їм десь по 16-17 років. Вони мовчки подорожували, і лише голуби відривалися від землі, даючи дорогу супутницям. Я оглядалася декілька разів на цих дівчаток. Ні, не потрібно