З БОГОМ У ДУШІ Й ЧИСТИМИ ПОМИСЛАМИ ЄДНАЙМОСЯ
Подвійне свято 18 травня вийшло у парафіян церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що в селі Калиня, бо на день Переполовення П’ятдесятниці вони прийшли вже до Помісної Православної церкви України, висловивши недовіру московському патріархату, котрий нині благословляє злочинний напад ерефії на нашу суверенну державу.
Підтримати хороший приклад на запрошення настоятеля духовно оновленого храму протоієрея Ігоря Боровського та благочинного Кам’янець-Подільського району, протоієрея Олександра Цісаря приїхав єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Павло, очоливши Божественну літургію. На запричасному проповідь виголосив і настоятель парафії св.ап. Петра і Павла, протоієрей Олександр Цісар.
І місцеві, й гості із сусідніх сіл, міста просили в спільній молитві захистити Батьківщину від варварського нашестя, зберегти героїчних воїнів, щоби мир і здоров’я укріпляли кожного, кому небайдужі справедливість і воля. На цьому ж богослужінні були вручені Благословенна архієрейська грамота та медаль «За жертовність і любов до України» депутатові Хмельницької облради Ігорю Гаю, який доклав багато зусиль до того, аби московитський церковний осередок більше не панував над розумом і свідомістю українців у цій місцині. Велику роботу в цьому ж плані здійснила і мешканка Калиня, мама мужнього командира, орденоносця, який поліг у бою за незалежність України, Дана Колісника.
Отож, не могла не поцікавитися у пані Галини, наскільки важко було здолати спротив прихильників чужої нам духовної ідеології?
– На щастя, їх було вже і не так багато. Молодь допомагала проводити опитування, збирати підписи… Все так, як має бути в демократичному суспільстві. Так що перешкод особливих не спостерігалося.
Ця розмова велася у дворі храму. І просто над нашими головами цієї миті пролітав винищувач.
– Бачите, як насправді вчасно, – зауважила Галина Колісник, – все відбувається. Прийшла пора.
Підтвердженням цьому були й щирі сльози радості на очах парафіян у заключні хвилини богослужіння – вільних віднині від нав’язаних у свій час стереотипів чужинської, лицемірної, підтримуючої хижі наміри нападників церкви.
У продовження цих урочистостей усім бажаючим було запропоновано поїхати до Бакотського скельного монастиря на освячення Образу Пресвятої Богородиці – захисниці чесного воїнства.
Отож, і Владика, правлячий архієрей Павло, котрий у своєму слові зазначав, що подільська земля прославлена не лише чудовими краєвидами, а й сміливими, працелюбними людьми, з відкритими серцями. Протоієрей та капелан Олександр Цісар, інші служителі церкви на майданчику біля скельних печер закликали з Богом у душі й чистими помислами єднатися, аби рятувати рідну землю від поневолення.
…Якось один із жителів Кам’янеччини поїхав на Афон. Тамтешні монахи, дізнавшись звідки він, усміхнулися: «Навіщо було діставатися аж сюди, як у вас там є Бакота?». А й дійсно, це місце з такою потужною енергетикою, що таких у нашому краю не так уже й багато. Тож Владика Павло подякував, привітавши архієрейськими грамотами, тим людям, які дбають про те, щоби Бакотський скельний монастир, це святе місце зберігалося б і слугувало якнайдовше для майбутніх поколінь.
Дорогою моя сусідка в автобусі ділилася думками про те, як усе ж таки непросто навіть у такий стражденний час об’єднати людей, назавжди викресливши із нашого повсякденного життя усе вороже, що заважає упевнено рухатися до Перемоги. Так, у її приміському селі частина мешканців досі відвідує «московський» храм. Але ініціативна група всупереч цьому влаштувала в одному із пристосованих приміщень свою – українську церкву. Боротьба триває, та не можна відкидати і того факту, що «крига» усе ж таки скресає. Бо справа не тільки в тому, якою мовою правиться служба (хоча це дуже важливо), а в тім, що вкладається у голови вірян.
Сьогодні на кону майбутнє нашої держави, котра в жорстокому двобої з підступним, цинічним ворогом виборює право на життя, у котрому одвічні загальнолюдські цінності в пріоритеті.
Лариса МАСЛОВА.