Як «Летавчанка» збирала, а Кам’янець дивував

Ми вже не раз писали про дружбу Кам’янеччини із Луганщиною, безпосередньо з містом Сватове, що стало мало не побратимом «Квітки на камені». Ця історія розпочалася ще торішньої зими, коли був найбільший потік переселенців з окупованих районів Луганської області, а адміністрація Сватового звернулася до кам’янчан з проханням про підтримку. Тоді жителі району та міста зібрали для луганчан чимало теплих речей та продуктів харчування. Подекуди віддавали чи не останнє, зате грілися думкою, що там, на сході, це більше стане в нагоді. Сватове раз і назавжди запало в душу кам’янчан та потрапило під шефське крило волонтерів з громадської організації підтримки інвалідів та учасників АТО «Істина добра», яку курують Ніна Скавренюк і Валерій Шкуренков. Потім були книги та дитячі малюнки і навіть участь колективу «Пісенне мереживо» уВсеукраїнському фестивалі-конкурсі народної творчості «Слобожанський спас – 2015», що проходив на Луганщині.

Спочатку фестивалили в Летаві

Цьогоріч Хмельниччина зробила добрий жест назустріч і запросила вже луганчан пофестивалити на подільській землі. З 24 по 26 червня село Летава, що на Чемеровечині, приймало гостей із різних куточків України на всеукраїнському фестивалі-конкурсі творчості сільської молоді «Летавчанка» збирає друзів». Ідею показати та підтримати таланти українського села розділило близько двохсот юних аматорів з різних регіонів України. І хоч сватівці стали єдиними представниками від Луганської області, проте вони таки зуміли гідно представити свій край. За результатами конкурсу наші гості із Сватова отримали чотири призових місця: друге — в номінації «Хореографія» здобули учасники зразкового хореографічного колективу «Світанок» Світлана Швець, Олена Бондаренко та Аліна Гайворонська; в номінації «Вокальне мистецтво» солістка Аліна Ратій посіла також другу сходинку; Наталія Толстова виборола «золото» в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» та «срібло» в номінації «Художнє читання». Усі представниці творчої делегації із Луганщини під керівництвом представника Сватівської райдержадміністрації Аліни Гайворонської — працівниці Сватівського Народного дому «Сватова-Лучка».

За словами Аліни Гайворонської, головної мети організатори заходу таки досягли, адже учасниці повернулися додому не лише з нагородами і, як то кажуть, себе показали та на інших подивилися, але й із чудовими враженнями від фестивалю.

Кам’янчанам же буде особливо приємно дізнатися, що свою частку неймовірних вражень від Хмельниччини залишив у серці сватівчанок і древній Кам’янець-Подільський.

Пригоди луганчан у місті над Смотричем

Коли директор КП «Надра Кам’янеччини», а за сумісництвом волонтер громадської організації підтримки інвалідів та учасників АТО «Істина добра» Ніна Скавренюк почула, що в сусідньому районі виступатимуть учасники з дружнього для нас Сватова – не роздумувала ні секунди — заправивши повний бак автівки, поспішила на «план-перехоплення».

– Вони повинні побачити наше місто над Смотричем! Бо як же бути так близько і не завітати до нас? Сватівці завжди зустрічали нас як рідних. Не відпущу їх додому без повноцінних вражень від Поділля! — аргументувала родині свою чергову відсутність вдома у вихідні й помчала в Летаву. Як згодом з’ясувалося – не дарма, адже гарну думку від західної України для луганчанок таки треба було реанімувати.

— Якийсь із чиновників під час святкової ходи учасників фестивалю не поскупився на шаблонну репліку з приводу надпису на табличці наших гостей. Побачив «Луганська область» і не посоромився прокоментувати її на кшталт: «О, до нас сєпари приїхали!». Цілком зрозуміло, що настрій у дівчат зі Сватового після цього зіпсувався. Треба було терміново виправляти ситуацію, — пригадує першу зустріч із учасницями фестивалю з Луганщини Ніна Дмитрівна. – Хоча і в нас, на Кам’янеччині, подібних людей та думок вистачає, проте я дуже сподівалася, того вечора все буде по-іншому.

Як хотіли, так і сталося. Ба, більше! Кам’янчани, лиш зачувши, що приймають дівчат із Луганської області, розпливалися в щирих посмішках та обіймах і пропонували то «бонусний» шматок пирога в кав’ярні, то свої послуги в якості екскурсовода. Остаточно ж крига скресла після відвідин фортеці, куди дівчат, попри на пізній час, пустили без заперечень і навіть плати за вхід.

— Емоції били ключем через край. Я сама кам’янчанка, але того дня дізналася багато цікавого про рідне місто, — розповідає Ніна Скавренюк. — Слід віддати належне екскурсоводу Галині, яка витримала нашу групу понад три години, відповідала на численні запитання дівчат і навіть терпляче чекала, поки ті фотографувалися. А це, повірте, було практично на кожному кроці, бо наші друзі зі сходу були в захваті від усього, що бачили довкола, починаючи стінами муру та башт фортеці і закінчуючи фонтанчиками та інтер’єрами місцевих кав’ярень. Відверто кажучи, увесь вечір ми ходили лише центральною частиною Старого міста, так і не дійшовши до Лебединого озера. Я вже не кажу про собор Олександра Невського, на котрий елементарно не вистачило часу.

Кам’янцю, я тебе люблю!

Саме так хотілося вигукувати й вигукувати Світлані, Олені, двом Алінам та Наталії, перефразувавши відоме зізнання в коханні Парижу. Їх було важко не помітити й точно неможливо забути – море неприхованих емоцій, щирі сльози радості на очах і дитяче захоплення від усього побаченого навкруги.

— Того дня було дуже багато екскурсій. На кожному кроці ми чули й бачили англійців, французів, поляків та українців із найрізноманітніших куточків України. Автівки із номерами різних регіонів країни в прямому сенсі слова заполонили вулиці Старого міста. Проте ніхто не був схожим на нас. Повірте, нас було видно за кілометр. Шість пар очей – і в жодних тіні негативу. Усім би туристам повчитися захоплюватися, здавалося б простими, але водночас прекрасними речами. Ми або просто не цінуємо, що маємо, або ж не бачимо навколишньої краси. А таким багаті не всі, — ділиться Ніна Дмитрівна.

До прикладу, дівчата із Сватова не могли повірити, що у нас може бути стільки фонтанів, зелені та квітів. У них такого немає і це ж вони були у нас у звичайнісіньку суботу, навіть не під час якогось святкування чи фестивалю. Навіть ті самі інтер’єри, здавалося б, звичних для нас кафешок, у луганчанок викликали щире захоплення.

— Ми ніби побували в столицях багатьох європейських країн. Тут вам і частинка Парижу, і Відень, і Будапешт… У вашому місті хочеться жити, тут навіть атмосфера якась незвичайна. Ми закохалися в Кам’янець раз і назавжди й обов’язково приїдемо сюди ще не раз! – поділилася враженнями від побаченого Аліна Гайворонська.

Вечірній Кам’янець проводжав своїх гостей багряними відливом башт фортеці, біля котрої не змогли проїхати повз, щоб не сфотографуватися дівчата із Луганщини. І не було вже тоді сходу й заходу, не було «вашого» міста. Було одне єдине для всіх українців місто над Смотричем, в котре можна і потрібно приїжджати не за запрошенням, а за покликом серця, як до рідного дому.

Діна КУШНІР.

Поділитися в соціальних мережах