Учительське щастя… Яке воно?

З чого починається? Починається, як не дивно, в усіх однаково. З першовересневих пахощів айстр і чорнобривців, з веселого шкільного оберега – дзвоника. А там уже дивись, кому й скільки наспіває той передзвін.

Педагоги старшого покоління району, сподіваюсь, не забули своїх колег Луценків – Галину Петрівну і Петра Митрофановича – з Княжполя. Усе життя прожили вони в цьому мальовничому селі, навчали й виховували не одне покоління своїх односельців. Заразом віддали школі понад 75 років, долаючи вершини педагогічної майстерності, наставляючи молодих вчителів.

На превеликий жаль, навесні цього року відійшла у Вічність і згасла зоря Галини Петрівни. У квітневому буйноцвітті замовк її чарівний голос – голос вчительки рідної мови і літератури. Через 62 роки подружнього життя лебедем з одним крилом залишився Петро Митрофанович – учитель математики. Йому 91 рік. Живе у Тернополі з дочкою Наталкою.

Їдемо у Тернопіль з його колишньою колегою Ніною Михайлівною Линюк. А в Княжполі залишився її чоловік, теж учитель математики Антон Михайлович. За станом здоров’я він, на жаль, не зміг поїхати. А як хотілось побачити колегу, привітатись, згадати все те, що не забувають справжні вчителі, – свою школу, учительські будні й свята, роки чесної самовідданої праці.

Треба було бачити, як засвітились щастям очі Вчителя, як ловив він кожне слово про село, про школу, про життя-буття. І було нам до щему в серці приємно, що цими відвідинами подарували людині стільки позитивних емоцій, душевного задоволення і хоч на якийсь час розвіяли його смуток.

Дорогі мої Петре Митрофановичу, Ніно Михайлівно, Антоне Михайловичу! З Днем учителя вас! Рясного вам Божого благословення. Хай ще довго-довго світяться у ваших очах вогники великого учительського щастя. Хай ще довго-довго дарують вам свої пахощі першовересневі айстри і чорнобривці.

Галина КШЕМІНСЬКА (МАЗУР). с.Супрунківці.

Поділитися в соціальних мережах