БИВСЯ ЗА УКРАЇНУ, ДОКИ БИЛОСЯ СЕРЦЕ

Роман ІВАНЕНКО був людиною відомою не тільки в нашому регіоні, адже разом зі своєю командою «Наш формат» ведучий та актор увійшов до фіналу «Ліги сміху». Світ кінематографа був також близький Романові, тож 2016 він знявся у фільмі «Одного разу в місті на камені».

Серед інших хлопців (а навчався він і в ЗОШ №12, і на економічному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка) вирізнявся невгамовною активністю, чітко сформульованою громадянською позицією, величезним бажанням вдосконалювати соціум через вельми оригінальну й потужну зброю – гумористичне слово.

Понад усе любив свою землю, свій народ, тому з початком повномасштабної агресії ерефії терміново повертається з Німеччини, де на той час перебував, і негайно зайнявся волонтерством. Та за деякий час іде на фронт добровольцем. У складі бригади імені Чорних Запорожців бере участь у важких боях у найгарячіших точках.

Потрапивши в оточення на Вугледарському напрямі, 27-річний воїн Роман Іваненко отримав важке поранення, та в полоні йому не надавали належної медичної допомоги, і він зміг протриматися з 24 січня по 28 лютого 2023 року.

Завдяки штурму підрозділів ЗСУ вдалося евакуювати тіло загиблого.

Ніякими словами неможливо втамувати пекучий біль, що ятрить нині серця рідних, близьких друзів, побратимів.

«Мій Сину, мій Ромчику, мій Небесний Янголе!

47 днів пошуку, надії, очікувань, переживань, страждань… – Це слова матері Наталії Олексіївни, якими вона через соцмережі звертається до своєї кровинки. – Так, смерть безжальна, але 35 днів пораненому, закритому у підвалі без їжі і води? Ти жив, вірив, що тебе звільнять, тримався до останнього подиху. Це не просто полон, з якого є надія повернутись, це – мученицька смерть у катівні до такої міри, що тіло твоє можна опізнати лише за ДНК, або татуюванням.

Так, кляті рашисти не жаліють дронщиків, але ж не до такої міри!

Мій Сину, мій Всесвіте, моя Любове!

Прости… Прости, що так. Прости, що моя материнська молитва, яка має потужну силу, не вберегла тебе. Прости…

Ти ніколи і в думках не допускав бути військовим, навіть не служив в армії. Але висока порядність, відчуття обов’язку, гідність повернули тебе з-за кордону.

Ти ходив, оббивав пороги військкомату з проханням відправити на фронт, попри те, що мав певні проблеми зі здоровя’м. На численні відмови усіх, ти ображався і навіть переставав спілкуватись з тими, хто просив тебе не йти!

Ти казав, що твій святий обов’язок бути з Україною, захищати її, зробити так, щоб твій племінник Богданчик не довойовував за тебе!

Ти кожній справі, яку робив, віддавався сповна. І на війні ти став достойним солдатом. За 7 місяців на нулю (спочатку в окопах, потім в аеророзвідці) ти став керівником відділення аеророзвідки, отримав медаль «Незламним героям російсько-української війни» і при цьому далі не планував бути військовим. Твій позивний «Артист» був з тобою і на війні, а між собою командири називали тебе «Пів Америка» за вільне володіння англійською мовою.

Моє серце не просто болить, моя душа не просто плаче. Це рана, яка кровоточить і не заживає. З кожним днем все важче і важче…

Прости, мій Ангелику, за таке коротке тобі подароване життя.

Твої слова у кожному смс: «Мусю, моя ріднулічка, люблю тебе» тепер назавжди залишаться в твоїх повідомленнях. Більше не почую твого голосу, ти не обіймеш мене, не подаруєш мені свою щиру посмішку, яка була у тебе такою красивою. Ти посміхався навіть тоді, коли тобі було сумно і боляче. Тепер ти посміхаєшся із фото, і тиша…

Ти любив життя, любив усіх, хто був навколо тебе, ти був ангелом миру і в мирному житті, і на війні.

Твій спокій – мій вічний біль і смуток… «Люблю тебе, моя ріднулічка».

А ворогам, клятій русні, немає прощення ні на цьому, ні на тому світі!

Щиро вірю, що твоя загибель не марна. На мої слова: «Сину, це ж війна! Це ж може бути і смерть!», ти сказав: «То що ж робити, мам? Думаєш, я не боюсь? Думаєш, мені не страшно? Страшно! Страшно всім! А якщо всі злякаються? Хто захистись Україну?

Смерть то смерть! Головне, щоб не марно!».

Як написав віомий український актор Юрій Ткач, який добре знав Романа, герой залишиться «назавжди в наших серцях», бо сам він і був «людиною з великим серцем… Друже, брате, Герою!!!».