БЕЗ АРМІЇ Я НЕ ЗМОЖУ

Як з’ясувалося, у нас з Дмитром БІЛЮКОМ, 34-річним майстром-сержантом, головним сержантом інженерного батальйону, немало спільних знайомих серед музикантів-духовиків.

Узагалі ця сфера мистецтва супроводжувала Діму ще з дитсадівського віку, а в 2014 (він тоді вже був на службі) із ансамблем з агітаційними гастролями об’їздив усі області країни, побувавши в тому числі й у знаменитій Донецькій філармонії.
Згодом він знову опиниться у тих краях, але з іншою місією.

– Життя, Дмитре, увесь час вносило корективи до Ваших планів, задумів…

– Що є, то є. На початку своєї трудової діяльності, після закінчення університету, прийшов у податкову службу. За п’ять років кардинально змінив профіль, хотілося спробувати якомога більше, ну, так, як це буває в молодості.

Між іншим, батько прослужив вісімнадцять років у карному розшуку – так що мій перший вибір був не таким уже й випадковим.

– А потім настав березень 2014, який змінив долю багатьох наших громадян.

– Так, і мою зокрема. Мене мобілізували, далі розпочалось навчання. Без цього військовому ніяк… Взагалі, вчитися армійцю потрібно постійно, тим більше в ситуації, що склалася тоді.

Із 128 бригадою Дмитро, колишній офіцер-податківець, приїхав на схід, до зони бойових дій, звичайним солдатом. Місцина, куди прибув, вражала сірістю, навколо укріплень падав сніг, зима не хотіла відступати – і багряно-палаючий обрій… Обстріли, вибухи, як за розкладом, щодня – щоночі, окрім… неділі. Ось ця тиша найбільше лякала, бо ж незрозуміло, що за нею.
Була в Дмитра кваліфікація гранатометника, та довелося і снайпером побувати.

– Але на нього навчаються досить довго?

– Не та обстановка була, аби отримувати знання тривалий час. Командир сказав: «Розберемося». У хорошому колективі швидко опановуєш нове – у нас усі (неважливо, молодший – старший) допомагали один одному, підтримували, правильний дух панував… Жаль, багатьох уже нема.
Згодом Дмитра демобілізували. Вдома відпочивав три місяці. Хоча насправді за відпочинок не йшлося, бо місця собі не знаходив, усвідомлюючи, що без армії вже не зможе існувати. Тож знову пішов до військкомату.

– А батьки як реагували?

– Як і належить свідомим батькам дорослого сина, котрий уже взмозі приймати самостійне рішення, це по-перше. А ще ж і старший мій брат теж побував на сході. Не можу не згадати й батька, котрий у найважчі роки організував виготовлення печей-буржуйок для фронту, які доправлялися волонтерами до місця призначення.

Отак і повернувся на службу, щоби зробити кар’єру (у найкращому розумінні цього слова), а відтак принести якомога більше користі українському війську. Пройшов п’ять спеціальних, дуже серйозних курсів, заснованих на натівських стандартах. Їх ще називають лідерськими. Узяв на себе величезну відповідальність за військовий підрозділ, адже головний сержант є за суттю заступником командира, найперша його опора й надія. Служба надзвичайно напружена, вимагає величезного терпіння та сталевих нервів, бо ж за кожного з особового складу несеш персональну відповідальність. Одним словом, усе сформульовано в гаслі лідера – головного сержанта: «Слідуй за мною, роби, як я!».

Без перебільшення – двадцять чотири години на дзвінку.

– Найважче – виховання бійця?

– Так, адже інколи до нас приходять й так звані «заробітчани». Тато з мамою нарадили: «Роботи нема, сину, а там платять». А через таких можуть траплятися і біди, адже в армії від кожного залежить і його власна безпека, і життя усіх, цілого підрозділу…

– Як же бути із такими?

– Не боятися відповідальності, а відтак усе решта прийде. Для того постійно оновлюємо знання, проходимо переатестацію, у котрій визначають рівень кваліфікації не менше 15 чоловік і не нижче за звання майора.

– Наразі точно не жалкуєте, Дмитре, про своє рішення?

– Ні, я до цього йшов, цього прагнув, цього досяг, чим і пишаюсь.

Щодо музики, тут, безперечно, є питання, хоча би тому, що Дмитро, пошкодивши суглоб на правій руці (була в нього і контузія), навряд чи повернеться колись до професійного виконання мелодій. Але стверджує, що інструменти (це і кларнет, і труба) у нього завжди начищені, як перед концертом.

В усякому разі скерувати виконання переможного маршу (а цей час таки, не сумніваємось, прийде) Дмитро Білюк обов’язково зможе: безвихідних ситуацій для головних сержантів просто не буває – це аксіома.

Лариса МАСЛОВА.