03.12.2025
Подільське українське історико-краєзнавче товариство "АДСКРІПТУС" ім. Юзефа Роллє пропонує вашій увазі статтю доктора гуманітарних наук з Кракова Пйотра Хапановича, яку
Читати
03.12.2025
Напередодні Дня Збройних Сил України ми знову згадуємо тих, хто вже понад десять років дає відсіч російській агресії. Війна для
Читати
03.12.2025
Процес децентралізації в Україні не був завершений і потребує низки важливих рішень. Й досі триває дискусія про те, чи потрібні
Читати
26.11.2025
У жовтні університету ім. Івана Огієнка виповнилося 107 років з часу заснування, і 58 літ свого життя присвятила цьому навчальному
Читати
06.11.2025
Наталя – бухгалтер фінансово-економічної служби 211 понтонно-мостової бригади Командування Сил Підтримки Збройних Сил України, родом з Кам’янець-Подільського району.
Спочатку вона працювала
Читати
06.11.2025
Листопад 1989 року... Багаточисельний колектив автопідприємства-16863 зібрався, аби обрати собі нового керманича. Серед 11 претендентів на високу посаду був і
Читати
29.10.2025
У невеличкому селі Зіньківці, яке колись було містечком, а географічно просто межує з Кам'янцем через річку Смотрич, на подвір'ї однієї
Читати
29.10.2025
Водій електронавантажувача автомобільного відділення спеціальних машин Юрій служить у 211 понтонно-мостовій бригаді Командування Сил Підтримки Збройних Сил України. Він родом
Читати
У конторі «Лічцифрвторпапір» Петелькіну не давали спокою. Над ним кепкували, брали на кпини. Найв’їдливішим був вожак раціоналізаторів Цибуля: – Підводиш ти наш колектив, Грицю. В конторі всі, крім тебе, творчо мислять, раціоналізаторством займаються. Ось хоча б Сидоренко. Нездара, яких світ не бачив, а ворухнув мізками й придумав, як технічний
У Дмитрової дружини день народження в березневе свято. Тож щороку йому доводиться вирішувати дві проблеми: як найкраще накрити святковий стіл і що подарувати коханій на день народження. Бо завше їй недогода, завше, беручи його презент у руки, так єхидно пхикає, що кицька летить з хати нібито від вогню. А
Геніального російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна глибоко поважають та люблять, захоплюються його безсмертними віршами й поемами народи всього світу. Данину шани віддали йому й кам’янчани. Аби увіковічнити пам’ять класика, в Кам’янці-Подільському, який за царя був губернським центром, спорудили Пушкінський дім, в котрому виступали відомі на той час артисти. А
Завдяки впровадженню в життя низки важливих реформ у соціально-економічній сфері, розпочатим 2010 року, успішній реалізації соціальних ініціатив Президента України Віктора Януковича, а також цілеспрямованій роботі керівництва Кам’янець-Подільського району щодо поступального розвитку економіки та втілення конкретних заходів у розбудову соціальної сфери, за підсумками минулого року Кам’янеччина впевнено посіла перше місце
– Ти диви, вже й у наші краї принесло нечисту силу! Аби вона ся вдавила, коли кроленяток їсть! Ох, біда, людоньки… – аж хапається за серце баба Ганя, як тільки довідується від своєї сусідки, що в рідних Зіньківцях минулої ночі невідомий звір задушив понад десяток кролів. – То ж,
Дід Степан – горобець стріляний. Коли в зимову пору через неоперативність комунальників на ослизлих тротуарах настає масовий, вибачте, «ср…пад», він натягає на ноги спецвзуття, виходить на вулицю й демонструє високий клас долання перешкод без ризику впасти. Від цього його рятує ним же виготовлений надійний пристрій, зроблений зі звичайної бляшаної
Чи бувало у вас таке, що річ, котра щойно була біля вас, безслідно зникала? Напевне, так, бо й сама, і мої знайомі нерідко попадають у подібні халепи. І, як на зло, таке трапляється саме тоді, коли річ по заріз потрібна. На щастя, в більшості випадків загублене рано чи пізно
– Ех, набридло в парубках ходити, треба свататися, – якось подумав дядько Степан із Оринина, якому вже стукнуло торік сорок чотири роки, почісуючи поріділу чуприну. – Але ж до кого? Одарка – язиката, щоранку буде патякати сусідкам про мої грішки (а їх, до речі, чимало). Ярина – страшна, та
– Глянь на Хрюшу, любий друже, Він не з тої ноги встав? Чи зазнався, може, дуже? А чи нас він не впізнав? Зазнаватись-бо негоже, В нього рило – як і в нас, Як і ми, літать не може, Крил не має про запас.
Іду оце вулицею Драгоманова. Біля колишнього відділення ДАІ, що навпроти бару «Бахус», мене окликає імпозантний мужчина. Не інспектор-даішник у форменному одязі і з нерозлучною рябою палочкою-виручалочкою, а немолодий вже чоловік у чорному береті набакур і тельняшці непершої свіжості. В руці – пляшка з-під пива. Нею, як даішник, показав мені