Спогади, чай і молитва в Сахкамені

І ось вони – перші зримі плоди створення об’єднаних територіальних громад. Приміщення сахкамінськї селищної бібліотеки зустріло своїх відвідувачів не крижаним холодом, як у попередні роки, а приємним теплом, що струмує від встановлених тут нещодавно газообігрівальних приладів. В таких умовах приємно тут і з новинками літератури познайомитися, і свіжу періодику погортати, а то й просто погомоніти про життя-буття.

Цього разу на черговий «вогник» до сільської читальні поспішали віряни місцевого храму святого Фоми. Завідувач Валентина Іванівна Ткач зустрічала їх у парі з матушкою місцевої церкви Надією Леонідівною. Саме з ініціативи цієї активістки, жінки надзвичайно талановитої і ерудованої в гуманітарних питаннях, і відбулася ця зустріч, що її інакше як теплою і щирою не назвеш. Отже, у теплій хаті і слово тепле полилося. Мова пішла про релігійні традиції, про світло віри Христової, що у ці новорічні та різдвяні дні об’єднує та облагороджує людей, будить у них якнайкращі світлі почуття, окрилює і зцілює душу.

Бібліотечну читальню завідувач цього закладу культури Валентина Ткач оформила відповідно. Повсюдно книги на релігійну тематику, вишиті місцевими майстринями рушники, що прикрасили лики святих. Та на найпочеснішому місці ікона священомученика Димитрія Неровецького, ім’я якого з особливою шаною промовляють віруючі. Нещодавня публікація в «Краї Кам’янецькому» про повернення його із забуття викликала у селищі значний резонанс. До речі, і сама газетна публікація виставлена тут в обрамленні ялинкових гілок. Завдяки інтернету з матеріалом про священомученика жителі єнісейського краю познайомилися майже одночасно з мешканцями Кам’янеччини. Того ж дня у Сахкамінь надійшов із Красноярська і захоплений відгук історика і публіциста Геннадія Малашина, який підготував до друку книгу про життя і діяльність нашого славного земляка.

• Кожному з нас, – розпочала розмову за склянкою запашного чаю активна читачка бібліотеки Ірина Анатоліївна Манушина, – особливо дороге ім’я святого Димитрія, що віддав своє життя за віру Христову. Його життєвий подвиг кожного змушує задуматися про сенс людського існування, а ще запитати самого себе: чи правильно ти живеш на цій грішній землі, що зробив ти для людей, для процвітання країни?

Її підтримала Тетяна Леонідівна Самойленко. Обидві жінки розповідали про свого родича, священика Іполіта Адамовича Манькевича, який у часи становлення більшовицьких порядків зазнав жорстокого гоніння і незаслужених образ, змушений був покинути рідні краї через переслідування. На чужині важко захворів і помер.

Таких прикладів було наведено чимало. І треба все зробити, щоб лихі часи не повторилися. Цю думку ініціаторка зустрічі у бібліотеці матушка Надія Леонідівна висловила з усією рішучістю. Виступ її перед односельцями був особливо хвилюючим і яскравим.

Уродженка Дрогобиччини – батьківщини Івана Франка, Надія Леонідівна поділилася своїми роздумами про релігійні мотиви у творчості цього велета духу. На бібліотечному матеріалі ґрунтується чимало відомих творів класика, зокрема і вершина його творчості поема «Мойсей», що є одним із найкращих здобутків світової літератури. Адже саме у цьому творі з усією силою висловлено пророчі думки про щасливу будучність української нації.

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Надія Леонідівна поділилася своїми думками про швидкоплинність часу, проте, що добро завжди перемагає зло. Цю ж думку підтримав на зустрічі й автор цих рядків, що розповів про свої юнацькі роки у Сахкамені. Тоді здавалося, що силам безбожництва вже вічно торжествувати. На все довкілля одна-єдина церква діяла у селі Вербка. Та, як виявилося, люди не забули Бога, повернулися до нього всім своїм серцем. Тепер у ще недавно «соціалістичному» селищі, як його не так давно з погордою називали комуністичні ідеологи, виросли величні культові споруди, мирно уживаються представники різних релігійних конфесій. Народ тягнеться до віри, яка допомагає долати житейські біди, укріплює духовні сили.

З цим погодилася одна з кращих педагогів району Раїса Семенівна Соха, яка день у день, не шкодуючи сил, прищеплює юним жителям селища (і не тільки юним) любов і повагу до рідної української мови та літератури. Вона, а також колишня завідувач дитячого садка «Малятко» Валентина Миколаївна Порхун поділилися спогадами про онуку священомученика Димитрія Апанського – Ольгу Володимирівну Олинець, що тривалий час працювала медсестрою у місцевому дитячому садку. Була вона справжньою християнкою, принциповою, вимогливою, доброзичливою колегою. А ще вірною дружиною, турботливою матір’ю, свекрухою, бабусею.

За пропозицією матушки Надії Леонідівни зустріч завершилася щирою молитвою. «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…» – полинуло над стишеною землею. Цей величний гімн присутні в залі виконали стоячи.

В’ячеслав ВОЛОХІВСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах