ГАРЯЧІ БУДНІ ДОКТОРА СМОТРОВА

Нарешті вдалося потрапити на деньок-другий до Кам’янця звідти, де в пекельному двобої виборюється така жадана Перемога. Йшов знайомими вулицями, де 35-річного лікаря-хірурга Мирослава СМОТРОВА знає щонайменше пів міста, помічаючи, що багато хто не впізнає його, – змарнілого, виснаженого, з утомленими від хронічного безсоння очима.

У польовому шпиталі доба всупереч астрономічним законам не ділиться на день і ніч – жахливий конвеєр війни вимагає готовності щомиті.

Про це говоримо з кам’янчанкою Елеонорою Кузняк. «Якщо воля у бійця сталева, – розмірковує вона, – то про тіло, на жаль, цього не скажеш, і тут важливо, щоби пораненим займався рятівник найвищої кваліфікації»…

Поруч із Мирославом Смотровим – знані фахівці з «Феофанії», Одеського, Харківського та Полтавського військових шпиталів, з інших відомих країні медичних закладів. І дивного в цьому нічого нема, бо ж щодня мають справу з такими непередбачуваними ситуаціями, коли рішення приймаються блискавично, адже межа між життям і смертю занадто хитка.

У режимі екстриму відбуваються так звані «операції відчаю», коли проводиться екстрена торакотомія з прямим масажем серця (щоби читач розумів, після надрізу зліва рука хірурга безпосередньо торкається головного органу людини), що є останнім шансом на порятунок. Також виконуються численні операції на внутрішніх органах та кінцівках для зупинки кровотеч, стабілізації поранених для уможливлення їх подальшої евакуації.

Ця команда на передньому краї боротьби за життя, а далі захисниками займатимуться у лікувальних та реабілітаційних установах. Зазвичай оперативні втручання відбуваються у вкрай несприятливих умовах (відсутність електроенергії, обмеженість доступних засобів і приладів тощо), що лише збільшує цінність досягнутих успіхів.

Мирослав Ігорович, звісно, не веде лік урятованих людських доль (не до статистики), та навички свої удосконалював ще в АТО. Тож особисті заслуги старшого лейтенанта, ординатора медичної роти однієї з танкових бригад ЗСУ Мирослава Смотрова відзначені як на державному рівні, так і обласною, міською радами.

Тож хай і нинішня діяльність Мирослава Ігоровича надихає на зразкове служіння Батьківщині його колег, усіх тих, кому довірена ця надважлива місія.

У мирному житті Мирослав Смотров практично не мав вільного часу – хірург, завжди, як мовиться, на зв’язку. До лютого 2022 спеціалізувався на дитячій хірургії, тож місцеві мамочки рекомендували одна одній прекрасного спеціаліста. Мабуть, міг би отримати і «бронь», але тоді він не був би Мирославом Ігоровичем Смотровим. Дехто може закинути, мовляв, а що ми хочемо, адже він давав клятву випускника медичного вишу…

І все ж упевнена, справа зовсім не в тім. Хіба ми з вами не стикаємося з тими, чий патріотизм закінчується на вишиванці, чи з байдужістю й черствістю під білим халатом? Пристосуванцями, виголошуючими «правильні» гасла, що не заважало їм здавати критичну інфраструктуру ворогові?

Порядність, людяність, щирість й відповідальність, які так близькі Мирославу Смотрову, і є тим стержнем, який не дозволяє шукати легких шляхів у годину надважких випробувань для України.

Коли нарешті Мирославу Смотрову вдалося на деньок-другий повернутися до рідного міста, читачу буде не зайве дізнатися, що він одразу поспішив до міськради поцікавитися станом речей у громаді, оскільки є депутатом-свободівцем. Затим вирушив до територіального центру соціального обслуговування «Турбота», очільником якого він є на сьогодні (до слова, менш ніж за рік він устиг організувати ремонт фундаменту й даху будівлі, доклав чималих зусиль для поліпшення побутових умов мешканців).

Спочатку я не могла зрозуміти, чому знадобилося відривати лікаря від його прямих обов’язків у поліклініці та стаціонарі? Але дуже швидко все стало на місця, пазли зійшлися – утримувати в належному стані оздоровчий центр-притулок для ветеранів праці й людей, які зазнали життєвих негараздів, не кожному до снаги. Одного менеджерського хисту тут явно недостатньо, тому що над управлінцем має превалювати перш за все Людина.

І все ж, маючи зовсім небагато часу, Мирослав Ігорович зумів у дуже стислі терміни зустрітися з людьми, від яких залежало розв’язання необхідних питань, хоча вдома на татка й чоловіка чекали двоє дітлахів й дружина.

Не зважаючи на те, що стандартних двадцяти чотирьох годин у добі лікарю, зразковому сім’янину, мужньому захиснику Вітчизни Мирославу Ігоровичу Смотрову стовідсотково не вистачає, герой нашого нарису, здається, не переймається цим, випереджаючи час.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах