Рак – хвороба чи вирок?
Останні роки на телебаченні, в Інтернеті й по радіо часто можна почути заклики допомогти онкохворим діткам чи дорослим, сім’ї яких не мають змоги оплатити лікування. Хоча нерідко буває й так, що хворий просто опускає руки, мовляв, рак подолати неможливо. Насправді з цією недугою можна й треба боротися. Як показує досвід провідних наукових досліджень у цій галузі, навіть на IV стадії рак можна здолати. Звичайно, вирішення проблеми залежить і від вартості порятунку. Та в момент, коли постає питання: кошти чи життя, кожен обере останнє, бо саме гроші мають служити людині, а не навпаки.
Про те, які онкологічні хвороби в області гінекології та мамології можуть підстерігати жінок, розповідає лікар хірург-онколог Кам’янець-Подільської міської поліклініки №1 Сергій БУЗИНСЬКИЙ.
– На сьогоднішній день рак займає другу позицію серед найбільш поширених смертельних недуг, — розповідає Сергій Миколайович. — Останнім часом віковий ценз хворих на рак сильно зменшився, а їхня кількість зросла. Основні чинники, від яких залежить виникнення цього захворювання та його подальше протікання, – це спосіб життя, харчування, екологія. Єдине, чого ми не в змозі змінити – це екологія, повітря яким ми дихаємо, натомість ведення правильного способу життя та здорове харчування залежить винятково від нас. Також неабияку роль відіграє спадкова схильність, наявність ракових захворювань у родині, хронічні хвороби, аборти, відсутність пологів, гормональні порушення тощо.
В Україні, на відміну від Європи, проблема полягає в тому, що рак виявляється вже на пізніх стадіях. Тобто немає страхової медицини яка б зобов’язувала жінок до систематичності в плані профілактичних оглядів. Адже для того, аби виявити це захворювання на ранніх стадіях, що стовідсотково гарантує збереження в подальшому нормальної життєдіяльності та здоров’я, кожна жінка зобов’язана всього раз на рік приходити на прийом до гінеколога та мамолога.
Попри це в жодній державній клініці діагнозу «передраковий стан» ніхто не ставить, оскільки вважається, що будь-яке хронічне захворювання органу чи системи можна розцінювати, як такий. До прикладу, мастопатія теж може розцінюватись як передраковий стан, так само як і гастрит, коліт та інші. Тобто будь-яке хронічне захворювання, якщо його не лікувати, може в подальшому призвести до онкології, але це не означає, що ті, хто не має хронічних захворювань, не можуть захворіти на рак.
До речі, раніше вважалося, що рак молочних залоз частіше виникає в жінок, які хворіли на мастопатію. Але насправді в них частіше виявляють це захворювання лише тому, що вони регулярно обстежуються, й зазвичай це бувають ранні стадії, а в решти діагноз встановлюють на більш пізніх стадіях. Шановні жінки, візьміть це до уваги, бо нині для такого обстеження не треба нікуди їхати, адже наша лікарня вже має відповідне обладнання для діагностики. Коли ж виникають певні сумніви щодо встановленого діагнозу, пацієнта направляють до обласного онкодиспансеру. Якщо ж і там вагаються з висновком, хворого відряджають до Національного інституту раку. Адже саме встановлення правильного діагнозу впливає в подальшому на ефективність лікування.
– Сергію Миколайовичу, а чи існують сьогодні дієві засоби профілактики онкозахворювань?
– Основним методом попередження раку молочної залози, на відміну від розвитку цієї хвороби в області геніталій, є самообстеження. Його необхідно проводити в один і той же день місячного циклу, зазвичай, у 6-12-й. При цьому, існує декілька загальних правил: насамперед огляньте перед дзеркалом форму грудей, добре придивіться, чи не змінився їх зовнішній вигляд; потім зробіть те ж саме, піднявши руки вгору. Після цього з допомогою пальців протилежної руки, методом надавлювання, за годинниковою стрілкою прощупайте кожну по черзі. Те саме варто повторити лежачи. Звертайте увагу на всі зміни в грудях, такі як нагрубання молочних залоз, стягнута чи набрякла шкіра, почервоніння, запалення, будь-які виділення. Якщо ви помітили хоч якісь зміни – це вже сигнал, щоб негайно звернутися до лікаря.
Разом подолати страх смерті
Часто сам факт встановлення чи навіть ймовірності такого діагнозу приводить у шоковий стан як самого хворого, так і його рідних. Проте слід не падати духом, а мобілізувати всі зусилля на боротьбу із хворобою.
– Деякі пацієнти взагалі не хочуть знати свого діагнозу, — веде далі Сергій Бузинський. — Проте, на мою думку, хворому потрібно повідомити діагноз. Адже є важливі справи, які людина повинна завершити. В моїй практиці був такий випадок, коли родичі пацієнта просили не говорити йому діагнозу. І в момент, коли він уже не міг самостійно підійматися з ліжка, запитав: «Навіщо ви від мене це приховали?»…
Тому завдання близької людини, яка знаходиться поруч з хворим і хоче його підтримати, полягає в тому, щоб разом подолати страх смерті. Адже навіть тоді, коли ситуація не така вже й безнадійна, цей страх все одно дає про себе знати, а то й взагалі стає нав’язливим, тому слід спробувати подивитись на ситуацію з іншого боку. Недарма в народі кажуть, що сльозами горю не поможеш, тож за жодних обставин не варто панікувати.
Найважливіше – близькі люди поруч
Якщо ж для спасіння життя пацієнта було зроблене все можливе, проте подолати хворобу так і не вдалося, лікар радить не падати духом, а постаратися полегшити останні хвилини його життя. Для цього слід визначити такі нагальні питання:
Чи може він/вона самостійно себе обслуговувати, або ж потрібна стороння допомога? (Зазвичай на останній стадії хвороби людина втрачає здатність самостійно виконувати певні дії і тоді такі елементарні для нас речі, як дійти до туалету, прийняти ліки чи приготувати собі їжу тощо стають для неї непосильними); Чи підходить обстановка кімнати, в якій знаходиться хворий (якщо він перебуває вдома), для догляду за ним? Яка доля чекає на малолітніх дітей хворого (якщо такі є) і чи може хтось взяти на себе опіку над ними на час хвороби чи в разі смерті? Цей список можна продовжувати й далі. При цьому не потрібно чогось вигадувати, варто просто поспілкуватися, уважно вислухати все, що вам скажуть, і навіть записати.
Коли ж ви склали весь список необхідного, постарайтесь розділити його на першочергові та другорядні потреби. Не варто при цьому переоцінювати свої можливості, виконуйте те, що вам дійсно під силу і намагайтесь знайти когось, хто б зміг вам допомогти та взяти на себе частину обов’язків.
Не дозволяйте замикатися в собі…
Можливо, й добре, що дехто з нас може собі дозволити послуги професійної доглядальниці, проте для тих, хто не має такої можливості, Сергій Бузинський дає наступні поради: при відвідуванні чи постійному нагляді за хворим не варто вступати з ним в якісь дискусії, навіть якщо не поділяєте його точки зору. Тут головне слухати і тим самим дати можливість вашому співрозмовнику «відвести душу». Єдине, що ви можете сказати, це: «Так» і «Я тебе розумію». Не намагайтеся нав’язати свою думку. Паралельно постарайтесь якомога краще налагодити комунікативні зв’язки з близьким оточенням та друзями, щоб хворий не відчував себе покинутим. Коли ви не маєте можливості особисто відвідати хворого, не забувайте про телефонний зв’язок або Інтернет. Навіть якщо людина сама не виявляє бажання ні з ким спілкуватися, не дозволяйте їй замикатися в собі, адже немає нічого страшнішого, ніж помирати в самотності.
Звісно, для родичів і близьких таке спілкування буде болючим, бо важко бачити рідну людину яка згасає в тебе на очах, але набагато важче усвідомити потім, що ви так і не змогли попросити вибачення один в одного і просто поговорити, можливо востаннє…
Ірина МАРОХА
Автор:
admin
