МРІЮ ПРО СВІТ, ДЕ ПАНУЄ ЛЮБОВ
На світанку, як відомо, сон найсолодший, та Віталії ніколи ніжитись під м’якенькою ковдрою – у дворі вже скавчить, нявкає, з нетерпінням перевертає порожні мисочки чимале господарство.
Мама Леся, звісно, вже на обійсті, а незабаром до неї приєднаються старша донька й двійнята – Софійка з Ростиком.
17-річній Віталії ФАЛІНСЬКІЙ важко й підрахувати, скільки кішок, песиків були врятовані її родиною, бо завжди вдома обов’язково кимось опікувалися – морські свинки, папужки, хом’ячки… Навіть лелека зі зламаним крилом знайшов тут прихисток.
На початках тато Денис робив спробу пояснити сімейству, що неможливо допомогти всій живності, котра того потребує, але йти проти більшості – справа невдячна, тож якось і сам привіз з лісу переляканого, виснаженого пса, котрий дуже швидко освоївся у дружній, веселій компанії хвостатих.
Взагалі з часом у Віталії відносини досить напружені. Судіть самі: навчається вже на ІІІ курсі відділення кравців у ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» (мріє про дизайнерську кар’єру), опановує модельні зачіски на вечірніх курсах перукарів, а ще є одним з найактивніших членів громадської організації «Душа бродяги». Між іншим, це неабияка відповідальність, бо там на неї, утім, як і на інших волонтерів, чекає надважлива місія із прибирання, вигулювання, годування немічних або хворих, травмованих чотирилапих. Вихідних чи перерв на обід там, як ви розумієте, бути не може. Отож, усім ентузіастам доводиться крутитися – тільки устигай.
І не виключено, що під вечір, з’явившись нарешті на своєму обійсті в Ходорівцях, Віталія принесе із собою якесь заморене, безпомічне цуценятко чи кішечку – це називається «узяти на перетримку», що в перекладі на побутову мову означає: «дитинчаті» потрібно вивести глисти, підгодувати, пролікувати на предмет якоїсь хвороби, надати йому «божеського» вигляду, простерилізувати, а далі знайти гарного господаря.
Побачивши чергового «гостя», мама (за освітою медик) лише запитає: «Скільки разів його (її) колотимемо?».
Ранок у цьому домі не починається поволеньки, а одразу набирає активних обертів, бо невідкладної уваги потребують Багіри, Рижулі, Найди, Бублики і Кнопи (список можна продовжувати, та в цьому нема сенсу)…
– Віталіє, але ж може скластися так твоє життя, що ти оселишся на «поверхах». Як тоді бути з підопічними?
– У будь-якому випадку я нізащо не залишу цієї справи, бо ж вони всі заслуговують на гідне існування.
– У братів менших є душа?
– Поза сумнівами, чого не скажеш про окремих людей – жорстоких, байдужих, котрі ще з осудом можуть дивитися на нас.
– Тебе чіпають їхні «косі» погляди?
– Аніскільки. Це не мої проблеми. Вони просто не розуміють, що всі ми (люди, свійські, дикі тварини, рослинність і водні ресурси) є одним цілим, частиною природи, створеної для радості й душевного спокою.
– Тобто руйнувати – це рубати гілку, на котрій знаходишся?
– Так. Інакше не може бути. Урешті-решт, найважливішою метою людини має бути сприяння розквіту світу, в котрому панує любов.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
