ВІДРОДЖЕННЯ НЕМИНУЧЕ

Вони практично не відрізняються від нас. Без остраху я йду, до прикладу, до масажиста в темних окулярах. А пан Анатолій у своїй дев’ятиповерхівці буквально нарозхват, коли в когось, скажімо, «підтікає» кран чи погано «прилягають» двері. Віртуозний акомпаніатор танцювального ансамблю вечорами насолоджується власним хобі: виготовляє струнні інструменти – з видумкою, фантазією, утім, не копіюючи традиційні. На слова місцевої поетеси, що закінчувала школу для слабозорих, абсолютно незрячий композитор пише чудові пісні, а у залах та на бігових доріжках тренуються майбутні призери параолімпійських ігор… 

І це мало кого дивує сьогодні, адже перед нами безліч прикладів, зафіксованих в історії, починаючи з давніх часів, – той же Гомер чи всесвітньовідомий середньовічний мислитель, філософ, математик і астроном Галілео Галілей, який наприкінці життя творив у повній темряві. Згадуються знаменитий італієць – співак Андреа Бочеллі, котрим захоплювався легендарний Лучано Паворотті, чи (ближче до наших днів) незрячий міністр внутрішніх справ у Великій Британії Девід Бланкетт, художник – родоначальник імпресіонізму Клод Моне…

Вийшов солідний список, який можна було й продовжити, та хотілося б наголосити, що мова йде про найуразливішу верству громадян з особливими потребами.

Ми навіть не можемо уявити собі, як дорого хотіли б заплатити Всесвіту ці люди, щоби побачити схід сонця чи веселку після грози, посмішку свого малюка чи розмаїття фарб погожої літньої днини.

До слова, на планеті проживає 285 млн людей із цими серйозними вадами, з них 39 млн – повністю незрячих, 246 млн мають значний ступінь зниженості зору. Це і спонукало їх об’єднуватися.

На превеликий жаль, ми мало замислюємося над тим, яких зусиль докладають вони, аби почуватися більш комфортно в цьому світі.
Четвертого червня спільноті наших земляків виповнюється 90 років, бо якраз на початку літа 1933 року Постановою Ради комісарів було створено УТОС, робота котрого зупинилася з відомих причин в період з 1941 по 1945 роки.

Зрозуміло, що після Перемоги товариство почало активно відроджуватися, щоби допомагати тисячам інвалідам-фронтовикам. Про те наразі й розмовляємо з очільником Хмельницької обласної організації Василем Петровичем Бурбаном, яка налічує понад 35 тисяч мешканців в Україні, із них 1460 – у Хмельницькій області (440 – Кам’янець-Подільський район, 160 – Камянець-Подільська ТГ). Шість «первинок» опікується тими, хто потребує постійної (не епізодичної) нагальної допомоги.

Мій співбесідник біля «керма» в цій системі – півстоліття (свого роду ювілей). Згадує добрим словом своїх попередників – енергійних, завзятих, мудрих керівників.

– Василю Петровичу, Кам’янець-Подільський тоді не «бідував»?

– Навпаки. Виробництво наше процвітало. Всіх охочих забезпечували роботою. В’язали сітки («авоськи»), виготовляли картонні коробки, масляні фільтри, проводову продукцію для автомобі-лів-тракторів (на замовлення «Преттль-Кабелю»), джгути…

– Отже, Ваші підопічні мали можливість реалізовувати себе, заробляючи стаж, почуваючись затребуваними…

– Саме так. Це лише один бік справи. А ще важливо, що «жива копійка» сприяла зміцненню добробуту, здоров’я, духовному розвитку кожного трудівника та його родини. Забезпечували житлом (п’ятиповерхівка на Драй-Хмари, триповерхівка по вулиці Лєрмонтова, гуртожиток, отримували й дольові квартири). Відпочивали в санаторіях (Євпаторія, під Києвом, у Макові, в Карпатах), мали свої турбази. В Боярці спеціальне видавництво випускало газети, журнали з «озвучкою»… Створювалися колективи художньої самодіяльності…

– А життя дійсно, – вступає до діалогу організатор мистецько-спортивного напряму Ярослава Когут, – вирувало тоді. Уявіть, мали два хори, два танцювальних ансамблі, гуртки – драматичний та художнього читання, ВІА… Наші артисти бували в Києві, Москві, Петербурзі, «обслуговували» партійні конференції, виїжджали на гастролі за кордон…

– Чули про них, зокрема про унікальний ансамбль сопілкарів.

– Дійсно, він другий у світі, чим неможливо було не пишатися. І знають про нього, між іншим, далеко за межами нашої країни. Спортсмени товариства здобували перемоги на змаганнях різного рівня… А ще нашою гордістю була бібліотека – 251 тисяча примірників. Я сама затята читачка – ні дня без книги, тож дуже була засмучена звісткою, що наразі випуск брайлівських журналів призупинено (для довідки читачу: Луї Брайль у 15-річному віці придумав рельєфно-крапковий шрифт для незрячих, яким, між іншим, деякий час послуговувалися і військові в нічний час, щоби прочитати важливе донесення чи, навпаки, написати його – авт.).

– Розумію Вас, пані Ярославо, бо ж книга для незрячого – віконце в світ…

– Еге ж, а це віконце взяли та й зашторили… чорною тканиною. А ще, як то мовиться, йдучи в ногу з часом, відкрили й комп’ютерні класи, де навчали своїх людей електронній грамоті, щоби ще більше розширити можливості в плані пізнання сьогодення. В тренажерних залах зміцнювали здоров’я члени нашого товариства та їхні родини.

Нині через російську агресію життя в товаристві не в змозі набрати звичних обертів, але адміністрація намагається не втрачати оптимізму та віри в те, що після нашої Перемоги все відроджуватиметься.

– Ми, – продовжує пані Ярослава, – не зважаючи на брак коштів (які наразі держава не дає), намагаємось допомагати ЗСУ власними. Особисто я щомісяця перераховую для армії 500 гривень. Я така не одна. Тим більше, що мій онук на війні з 14-го. Але я вірю в нашу Перемогу не на сто – на п’ятсот відсотків…

Щодо Василя Петровича, він, коли виникає нагальна потреба, мовчки дістає гроші зі свого гаманця. А коли чоловікові доводиться їздити для налагоджування певних справ до «первинок», субсидує себе знову ж таки сам, із розумінням ставлячись до нинішньої ситуації, яка склалася.

Не без того, що товариству допомагають (хай і доволі скромно, бо ж донатять і на ЗСУ) «Преттль-Кабель», бази «Октава», «Гермес», відгукуються завжди, сприяючи реабілітації незрячих, і центр «Турбота», магазин «Тано», «Тарасівські ковбаси», магазин солодощів, організація «Вісбаден» та ін.

При мені до офісу зайшов молодий чоловік, запропонувавши майже нові речі (звісно, безкоштовно).

– Хотілося б, – зауважує Василь Петрович, – щоби міська рада більш активно відгукувалася на наші прохання. Довелося два роки випрошувати, щоби облаштувати на дорозі крихітний «Острівець безпеки». Давно йде мова про відрізок (десь до ста метрів) дороги, що веде до гуртожитку, де після невеличкого дощику стоять калабані по коліна, та віз і нині там… Згоден, що зараз час непростих випробувань для України, та все одно важко буває споглядати байдужість, відсутність єдності в тих речах, де потрібно стати одним міцним фронтом.

Мені зрозумілі тривожні нотки цього монологу, бо насправді дати «тихо померти» підприємству, котре працювало на країну (не лише на регіон), володіючи 35 транспортними одиницями, двома вантажними кранами, відповідним обладнанням, кваліфікованими майстрами, – означає не працювати на спільну справу держави. А крім того, потрібно дивитися на кілька кроків уперед, адже не секрет, що після війни товариство поповниться воїнами, котрі втратили зір у боях за незалежність. Де їм працювати, реалізовувати себе, врешті-решт, реабілітовуватися на виробництві, щоби почуватися не на узбіччі життя, а потрібними суспільству?

– Вірите, – запитую, – що зможете підняти підприємство, вдихнути нове життя у ту культурно-масову роботу, якісне дозвілля, котрим пишалися у доковідну добу, до повномасштабного вторгнення ворога з ерефії?

– Жодної хвилини не сумніваюся, – відказує пані Ярослава. На тому стоїть і Василь Петрович. – Дев’яносто років тому все починалося з нуля, на порожньому місці, а тепер є величезний досвід, люди, що готові долати труднощі, прийде молодь – заживемо ще краще!

Що ж, прекрасно, коли поважний ювілей надихає на новий поступ уперед, значить, як у свій час у відомому фільмі виголосив герой, «Будемо жити!».

Лариса МАСЛОВА.

P.S.: У свою чергу ми надаємо координати УТОСу, можливо, хтось захоче звернутися за довідками або з пропозиціями. Адреса: м. Кам’янець-Подільський, вул. Драй-Хмари, 48. Тел.: 096-95-93-446, viber, telegram 096-90-22-381. E-mail: hmlutos@ukr.net.
Наші реквізити: ЄДРПОУ: 23843578,
IBAN UA2532204780000026003924905978
АТ «УКРГАЗБАНК». Код Банку 320478