Про що не розкажуть мертві
Історія кладовища села Зіньківці, яке межує лише річкою і прекрасними кладками-гойдалками з Кам`янцем, сягає дуже давньої давнини. Про перші згадки цієї місцини зустрічаємо вже в XV столітті як про поселення поляків-переселенців. Навіть є деякі нотатки істориків, котрі пишуть про Зіньківці, як про приватне німецьке поселення…
Звичайно, треба досліджувати досконало нашим історикам, щоб це все підтвердити. Говоримо, власне, про сьогоднішні Зіньківці, а саме – його кладовище, на якому зараз триває копітка робота по розчищенню та упорядкуванню території.
За ініціативи голови реорганізаційної комісії села Альони Шишкіної, членкині нашого Товариства, яка декілька років поспіль порушує перед владними структурами це важливе питання, вже третій місяць тут кипить робота. Двоє працівників з комунгоспу – Григорій Йосафатович Болехівка та Євген Сергійович Хлєбніков (до речі, мешканці цього ж села, ще й його патріоти), згідно із договором, взялися до нелегкої роботи. Ви, звичайно, уявляєте, що сьогодні означає розбирати чагарникові «джунглі» на місцевостях, а коли ще й поруч плити надмогильні, пам’ятники у вигляді стел та ваз, якими вони прикрашалися колись, – то взагалі за це повинні взятися справжні майстри. Вони вже й розчистили майже гектар території. Приємно, що в облаштуванні кладовища передбачено прокласти доріжки, біля брами вже з`явилися перші лавочки. Власні знаряддя – бензопила та бензокосарка – вже майже вийшли з ладу. Тому чекають від міської ради нового обладнання, а ще – мастил та бензину для подальшої роботи.
Дякувати місцевому підприємцю, власнику підприємства «Зіньковецькі ковбаси» Володимиру Федоришину за виділені
3 000 гривень для цих початкових робіт, бо без його допомоги навряд би щось зрушилося з місця.
Сьогодні дуже модно стало серед краєзнавців бродити поміж надмогильних плит і вишукувати пам’ятки забутого, закиданого минулого і робити сенсацїї. Зіньковецьке кладовище має таку поважну історію, над якою дискутуємо й досі: чи було воно Кам`янецьким кладовищем до початку аж XX століття, та й навіть пізніше? Ми, члени Подільського українського історико-краєзнавчого Товариства «АДСКРІПТУС» ще три роки тому почали цікавитися цим місцем давніх поховань. Вивчивши багато українських та польських джерел, довели, що саме тут поховано нашого подільського генія – Юзефа-Аполінарія Роллє, і зараз готуємося до освячення могили.
Але екзотичною нашою знахідкою є мавзолей невідомої пані, на якому стоїть дата: «1870-й рік». Ми звернули увагу, що це може бути «Фонтан сліз», який знаходився на території Домініканського костелу за часів перебування турків у Кам`янці. Саме тоді кам`янецький паша поховав свою улюблену дочку, можливо, вже пізніше на цьому кладовищі відбулося перепоховання. Цю історію ми вивчаємо глибше, і наші здогадки підтвердив один з робітників, що працює на розчистці кладовища: цей мавзолей побудований з ракушняка, а його на той час могли привезти лише з Криму… І погодився, що цьому мавзолею може бути 300 років. Ще давніше ми обстежували скульптуру молодої дівчини, роздивлялися хрести, які на ній накреслені, а тепер працівники, у купі сміття, відкопали два молодих черепа. Чиї вони – тут, очевидно, вже попрацюють археологи, при бажанні, звичайно.
Територія кладовища на Зіньківцях сягає декількох гектарів. Навіть це доводить, що колись воно і було Кам`янецьким кладовищем. Бо яке ж село має ще такі величезні розміри території для поховань? Отож, роботи тут ще більше, ніж на рік. А поки що тут ховають людей в одну могилу двічі, тричі, і коли копачі копнуть раз – кістяки рук та ніг дістануть, другий раз – череп, з якого вилітають щелепи із цілими зубами, то й нічого – вибирають і «поселяють» туди нового померлого. Хіба ж це по-людськи? До речі, ще десь приблизно в 1995-му році для потреб кладовища виділили додаткових 1, 87 гектарів землі. Але як з`ясувалося, вона була вже приватизованою… Та досі по ній восени гуляє сухостій, а часом – компанії молодиків напідпитку…
Є в краєзнавця Олександра Прусєвича красивий поетичний опис кам`янецького кладовища за 1912 рік, де він згадує поважних особистостей, котрі тут поховані. І хоча на вхідній брамі на територію кладовища викарбувана дата – «1895-й рік», перед нами відкривається інша історія, з іншими датами поховань: 1870, 1874, 1876, 1894… І ще невідомо, скільки ж ми вичитаємо подібних дат…
Юлія ЛИСКУН, президент Подільського українського історико-краєзнавчого Товариства «АДСКРІПТУС».
P.S.: Поки готувався матеріал до друку, на кладовище прибув сам директор комунтрансу Василь Мазій, подякував робітникам за хорошу роботу і попрощався з ними, мовляв, потреби в них більше тут немає.
Автор:
admin
