Нам потрібні мотивовані, навчені хлопці
Знайомтеся, заступник начальника центру розмінування з морально-психологічного забезпечення майор Денис. За фахом – історик. У ЗСУ – з 2017-го.
– У перші місяці повномасштабного вторгнення займався підготовкою мобілізованих, яких було чимало. Хтось був знайомий із військовою службою, а хтось вперше взяв до рук зброю, але всі мали непереборне бажання захищати Україну. Багато чоловіків повернулися з-за кордону, залишили високооплачувані роботи, аби дати відсіч окупантам. Один курсант працював гендиректором міжнародної фірми, що базується в Україні й співпрацює з понад сотнею країн у світі. Всі були мотивовані і казали: «Давайте нам зброю, ми їдемо воювати, ми вже готові».
Військовослужбовці приходять і діляться зі мною емоціями, почуттями, враженнями про пережиті дні у зоні ведення активних бойових дій. Аби відчути те, що відчувають вони, і знати, як краще їм допомогти і діяти, у грудні 2023-го поїхав у ротацію заступником командира загону розмінування. Завдання виконували на донецькому напрямку, в околицях Часового Яру. Працювали у складі однієї з механізованих бригад. Задачі мали зі встановлення вибухових і невибухових загороджень.
Найпримітніше – перший вихід. Нас вивезли на точку спішування, а далі вів розвідник. Пройшли метрів 300, й почався сильний мінометний обстріл. Розвідника вбили. Почали налітати дрони, робити скиди, двох бійців поранило. Дали вказівку відступати. За хвилин 20 стільки подій сталося…
Бойові задачі виконували лише вночі, пересувалися досить швидко, маючи при собі і на собі близько 50 кілограмів ваги. І навіть у темну пору концентрація дронів зашкалювала, а вдень їх ще більше. В світлу пору непомітно зайти чи вийти – нереально, можуть «задвохсотити». Вдень ні піхота не змінюється, ні поранених не евакуюють. Війна триває: масована, жорстока і сильна, обстріли не припиняються, але пересувань немає.
Більшу загрозу становлять вже не мінометні обстріли, адже у них два-три вистріли пристрілочні й за цей час є шанс добігти до позицій і сховатися в бліндажі. А ось дрони – точніша зброя. Літає, зависає, робить скиди або починає краще корегувати артилерію з мінометами.
У росіян дронів достатньо. На власні очі бачив, як «Баба Яга» ніс 10-кілограмову протитанкову міну. Окупанти зараз і на звичайні безпілотники ставлять барабанну систему, що несе 3-4 гранати і періодично їх скидає. У плані розвитку БПЛА від нас вони не відстають і їх не шкодують. Навіть у сильний мороз відправляють дрони-камікадзе в один бік. Куди долетить, туди долетить, щось встигне побачити і передати інформацію. Не раз чули, що з позицій хлопці передавали по рації про їх падіння. Вони долетіли до свого максимуму, далі обледеніли і впали.
Якось приїхали в Часів Яр, і почалося. Приліт настільки потужний, думали, що наш хамер засипле. Коли ти в підвалі сидиш, відчуваєш вібрацію будинку, здається, що ця коробка зараз складеться. Настільки інтенсивно криють, що багатоповерхівка на декілька під’їздів складається як картковий будиночок.
Піхотинці дивувалися, як нам вдається щоночі долати маршрут, який вони проходять раз в три дні і то з труднощами. Але були вдячні за нашу роботу і прикриття.
Моральний стан хлопців на високому рівні. Кожен з них робить справу, щоб ворога стримати, знищити, відкинути, щоб решта України не бачила цього жаху. А ось фізично бійцям важко. На війні зараз найзатребуваніші – піхотинці та інженери.
Ця війна не за територію, а за подальше існування України. Або ми, або вони. Якщо ми складемо руки і зброю, України не буде. Окупанти не будуть нас асимілювати, а знищать нашу націю. Нам потрібні мотивовані, навчені хлопці. Світло має перемогти темряву. Тож разом до нашої перемоги!
Служба зв’язків із громадськістю ОНТЦ «Поділля».
Автор:
admin
