ТРАНСПОРТНІ «СТРАЖДАННЯ»
Відчувши на собі втому двомісячних піших переходів, ми сповна оцінили всі переваги міського та приміського транспорту. І дарма, що в мікроавтобусах часто стояли на одній нозі чи, будучи впритул притиснуті до дверей або повиснувши на поручні, нюхали чужі парфуми та явно не насолоджувались запаморочливою сумішшю ароматів поту, вчорашнього перегару та тютюну. І все ж це дрібниці, оскільки кожен швидко міг дістатися до місця роботи чи навчання.
Як мовиться, краще погано їхати, ніж добре йти пішки. Так, саме за час карантину у всіх містян була нагода в цьому переконатись. Звісно, це не стосується тих, хто має власне авто, проте це лише невелика частина громадян, яку обійшов стороною всесвітній транспортний колапс.
Ще 15 травня міський голова Михайло Сімашкевич на своїй сторінці у Facebook повідомив, що з 22 травня планується відновлення маршрутних перевезень по місту. Цікаво, що громадськість по-різному відреагувала на пост мера. Ось, до прикладу, мешканка міста Лариса Ясінська в коментарях під постом написала: «Двом смертям не бувати». Були й лаконічні, проте надзмістовні коментарі на кшталт: «Жесть» від Олега Собка, а, до прикладу, Ірина Гаврилюк переконана: «Зараз не час, містом вірус саме шириться». Галина Худенко з іронією або без неї закликає: «Вперед за вірусом!», а от молоду мешканку Юлію Княжеву дуже потішила звістка: «Це чудова новина, адже вже не доведеться ходити пішки з одного кінця міста в інший на роботу…».
Проте давайте поставимо собі запитання, чи насправді нам зараз так конче необхідний громадський транспорт? І відкинувши всі емоції, спробуємо зважити всі «за» і «проти».
По-перше, і, можливо, це головне: на сьогоднішній день у місті вже зареєстровано 22 підтверджених випадки захворювання на Covid-19, причому динаміка до зростання очевидна, майже щодоби додається 2-3 людини. В районі ситуація не краща. Отож, на фоні спаду вседержавної статистики, маємо зростаючий графік захворюваності на коронавірус на Кам’янеччині. Це непокоїть та ставить під сумнів доцільність запускати міський транспорт наприкінці травня.
По-друге, зараз тепла пора року – весна, і незабаром – жарке літо. Погода просто чудова для піших прогулянок. А головне – це цілком безпечно, оскільки, йдучи вулицями міста, можемо тримати таку важливу для нас двометрову дистанцію.
Натомість до однозначного «за» транспорт можна зарахувати надмірну втому громадян від вимушених багатогодинних піших переходів. Приміром, для немолодих людей відстань у 3-4 кілометри не є посильною. А при мінімальній та навіть і середньостатистичній заробітній платі на таксі доїжджати на роботу немає жодного сенсу, оскільки в такому разі не вистачить навіть на харчування. Як висновок, довго такий стан речей не може тривати.
Також маємо велику армію сімей водіїв та перевізників, які не мають можливості заробити на шмат хліба для власних родин. Що робити з ними? Хто допоможе їм у даній ситуації? Це питання залишається без відповіді.
Взагалі, якщо все ж рух транспорту буде відновлено, то вибір кожного – йти пішки чи їхати, але ті, хто їздитиме, буде спілкуватись з колегами на роботі, повертатиметься до власної домівки – до літніх батьків і своїх дітей.
А чи є у нас можливість у мікроавтобусі із площею не більш як 5-6 м2 дотримуватись потрібної дистанції хоча б півтора метра? На хвилиночку, це вам не просторий тролейбус у Хмельницькому і не довжелезний та високий рейсовий автобус, в якому вдосталь місця, щоб не лізти один одному на плечі.
Отож, міркуймо й приймаймо правильні рішення.
Денис ГАНЧУК.
Автор:
admin
