НОВІ ВИДАННЯ ПРО МИТЦІВ СЛОВА
Днями у Кам’янці-Подільському обласний літературний музей презентував два своїх книжкових видання. Й обрання саме цього міста для таких заходів цілком зрозуміле й закономірне, адже йдеться про митців слова – Микиту Годованця та Миколу Чирського, життя яких тісно з ним пов’язане.
Як зазначає директор музею, письменник Василь Горбатюк, в історію української літератури видатний байкар Микита Годованець за свого життя входив з неодмінним означенням «радянський». На долю Микити Павловича саме й випали найгірші «привілеї» радянського часу. Зокрема, репресії тридцятих років: у січні 1937-го був заарештований. Він за рішенням особливої наради при НКВС провів «п’ятирічку» в таборах на Колимі (РФ) й ще п’ять років там же на вільному поселенні, а потім усе своє життя, навіть після реабілітації у 1957 році, так чи інакше відчував на собі тавро «ворога народу».
Тож обласний літературний музей підготував до друку та видав книгу спогадів Микити Годованця «Я – кремінь!». В основу її покладені епізодичні пригадки байкаря про події з власного життя. Вони доповнені окремими уривками, абзацами, фразами, взятими з багатющої епістолярної спадщини письменника, що нині зберігається у фондах музею. Вони розширюють, уточнюють, продовжують ті спогади і в цілому утворюють досить виразну, зриму картину долі однієї людини – українського письменника в радянську добу.
Ім’я ж Миколи Чирського мало кому знане в Україні й у місті над Смотричем. Тут він народився й через сорок років помер. Його ж єдина прижиттєва збірка поезій «Емаль», видана 1941 року в Празі, відкривається ось цим віршем:
Кам’янцеві на Поділлі
Хоч в п’янім сні поплисти!
Діткнутися устами скель…
О, моє місто кам’янисте,
таке далеке і близьке!
Готовий скочить просто з мосту
в обійми любих Карвасар,
зложить заїждженії кости
під скелі Нового Бульвару…
Кам’янець мій славний і рідний,
я не можу, не хочу забуть,
всю любов, на яку лише здібний,
шлю до тебе в зарослу путь.
Крізь іржавий скрегіт фіртки
і крізь сад мовчазний, як цвинтар:
– Тут жили – чи живуть ще Чирські?
Мати зна чи не зна, що син то?
Шарудить під ногами давнє,
жовте листя давньої осени…
До колишнього, ясного травня
рвуся думками безголосими…
Тільки серце не знає утоми,
надягнувши бойовий шолом:
не вернуся інакше додому –
на щиті або зі щитом.
Василь Іванович уточнює, що вірш написаний 1928 року в Ужгороді, а в травні 1942 року його надрукувала кам’янець-подільська українська газета «Подолянин». Це вже була посмертна публікація: майже три місяці до того цей же часопис під рубрикою «Наші втрати» повідомляв, що 26 лютого 1942 року «помер в рідному Кам’янці після довгої недуги Микола Чирський, колишній старшина Армії УНР і політичний емігрант, драматург і поет та театральний діяч».
Обласний літературний музей перевидав книгу Миколи Чирського «Емаль». Передмову до її нового видання, як і до спогадів Микити Годованця, написав Василь Горбатюк. Він і познайомив кам’янчан із книгами цих авторів. Презентації відбулися одного дня в трьох локаціях: в обласному ліцеї «Славутинка», коледжі культури і мистецтв, а також у галереї мистецтв державного історичного музею-заповідника.
Під час презентації Василь Горбатюк розповідав старшокласникам, студентам, викладачам, бібліотечним працівникам про свою працю в архівах та бібліотеках України в пошуках матеріалів для відтворення життєвих і творчих шляхів письменників, про публікації своїх досліджень у періодиці та власних книгах, поділився планами щодо майбутніх видань.
Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.
Фото Станіслава СТОЯНОВСЬКОГО.
Автор:
admin
