ВМОТИВОВАНА ЛЮДИНА
Запитую у 24-літнього старшого солдата інженерної бригади Дмитра ДМИТРИЧЕНКА, чи має якісь відзнаки. «Та є дещо», – відповідає. «А медаль, – скажімо, – підвожу до конкретики, – все ж таки вже на третьому контракті, у зоні ООС буваєш… Хіба не хотів би такої нагороди?».
«Це, мабуть, для тих, – розмірковує Дмитро, – хто потребує стимулювання, а я – людина цілком умотивована».
До самостійності Діма звик рано. І хоча був одинаком у родині, за ручку його не водили, медовими пряниками не загодовували, з домашніми завданнями не контролювали – батька не стало давно, а мама виїхала на заробітки, так що до повноліття доручили його тітці. Щоправда, у 7, 8 класах хлопчина навчався у сусідній країні – ближче до мами, та все йому було там чужим. Отож, за пару років повернувся додому.
Куратором його групи в ДНЗ «Подільський центр ПТО» був викладач нині дуже актуального предмета «Захист Вітчизни» Андрій Житомірський. Тож не дивно, що переважна більшість юнаків, майбутніх електриків, вирішила для себе обов’язково служити.
– Не думаю, Дімо, що тебе армійська зарплатня приваблювала?
– Звісно, що ні. Я після училища на стабільному, потужному підприємстві стільки ж отримував, не зважаючи на малий досвід і молодість.
– Ти спочатку був на «строчці»?
– Так, але за короткий термін перейшов на професійну основу. Друг мій пішов, а я ж не відсиджуватимуся.
– Не жалкував про свій вибір?
– Не маю коли цим займатися. Коли постійно працюєш над виконанням поставлених завдань, такі думки не відвідують.
Зрозуміло, що кожному, хто дав присягу, не так просто адаптуватися до суворої дисципліни, незвичного розпорядку дня, екстремальних умов служби на Донбасі. Але що далося герою нашого нарису швидко й безболісно – це усвідомлення того, що військовий підрозділ – одна сім’я; успіх одного бійця – перемога всіх, утім, як і помилка індивіда може нашкодити колективу.
Між іншим, «командне мислення» Дмитра формувалося ще на «гражданці», коли він відточував свою майстерність на численних тренуваннях і змаганнях у мотобольному клубі «Поділля». Так що кандидат у майстри спорту Дмитро Дмитриченко добре обізнаний з тим, що таке перебувати в одній зв’язці. До слова, він і сьогодні не покинув улюблений спорт, який став уже невід’ємною частиною життя.
– Що нині є для тебе найважливішим?
– Виконувати доручену мені справу лише на «відмінно».
– У Дмитра Дмитриченка є найзаповітніша мрія?
– Безумовно. Без цього ніяк. Хоча у військових вона спільна – мир у рідній державі. Та й усій планеті він потрібен.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
