НІБИ ВЧОРА ПРИЗИВАВСЯ

Серед багатьох питань, які поставила майстру-сержанту, головному сержанту ремонтної роти інженерної бригади Сергію СТАШЕНКУ, було таке: «Яким синонімічним словом або виразом Ви назвали б учасника військової місії?».

Сергій Васильович з відповіддю не забарився: «Миротворець – це взірець. Або ж обличчя країни. Урешті-решт, це військовий, який бездоганно виконає поставлену задачу за будь-яких умов».

Власне, портрет готовий, та, думаю, доповнити свою уяву читач зуміє найкраще через інтерв’ю з досвідченим миротворцем.

– Сергію Васильовичу, Ваша військова кар’єра розпочалася зі строкової?

– Саме там прийняв для себе важливе рішення – залишитися на службі. Батьки (родом я з Житомирщини) підтримали, так що вибір був зроблений ще тридцять років тому. Династія не династія, а обидва мої діди воювали. А щодо продовження, то син мій – також військовий.

– Вашим першим значимим відрядженням була…

– Поїздка в складі миротворчої  місії до Анголи, в котрій чверть століття не вщухали збройні конфлікти. Від цієї африканської країни вражень немало, адже за площею замінування ця територія входила до трійки за небезпекою.

Незвичним був і клімат – влітку під 50, а взимку – за досить високої температури вода в Атлантичному океані сильно охолоджується.

Дивувала тамтешня бідність: мазанки глиняні, дах із пальмового листя, обіди, котрі готуються на багатті…

– Завдань там вистачало?

– Безумовно. І різних. Якось на кораблі, супроводжуючи військову техніку, пройшов Атлантику, Чорне й Середземномор’я. Цікавинок було безліч, хоча незвичне для нас інколи трансформувалося і в хвороби: так, тоді, 96-го, 30% особового складу перехворіло на малярію, утім, для аборигенів це щось на кшталт ОРЗ.

– Це ж здоров’я треба мати яке!

– Так я ж із села, так що фізичних навантажень не боюсь. Отож, був готовий до нових випробувань.

– У 2004 Вас відрядили до Іраку?

– Так. Запам’яталася місія в тій республіці більш серйозними завданнями й підвищеною небезпекою. Окремі проблеми вирішувалися навіть й за участі шейха. Я був тієї пори начальником військової поліції, відповідальним за дорожній рух, а інциденти всілякі траплялися…

– У 2010 році Ви пішли в запас?

– Було таке. Втім, у шістнадцятому – повернувся в армію.

– Покликали?

– Ні, сам прийшов. Професіонал має бути там, де найгарячіше. Отож, їздив на Донбас і в 2016, і в 17, і в 18… Захищати Батьківщину – наша професія. Нині теж на відповідальній ділянці – без техніки не повоюєш.

– Це ще одна місія.

– Цілком вірно. Мир наразі – це дуже важливо для кожного з нас. Запитуєте, чи маю відзнаки? Звісно, є. Ось і зараз на руці в мене іменний годинник – подарунок від одного з президентів.

– Стрілки не збиваються?

– Ідуть відмінно.

Оце навіть і не помітив, як пролетіли десятиліття служби. Ніби вчора призивався, одягнув форму… Специфіка військової професії.

Лариса МАСЛОВА.