НЕЦІКАВО, ЯКЩО ВСЕ ТАК ЛЕГКО

Після строкової солдат-зв’язківець Валентин АНТИМЕНЮК не осів у рідному селі, хоча на службі дуже сумував за домівкою. Була в хлопця мрія, заради здійснення котрої мусив на деякий час покинути свої краї, примірявши на себе не одну професію.

І як з’ясувалося невдовзі, проявив неабиякі здібності в кулінарії, так що колектив ресторану одразу визнав у ньому свого. Утім, толковим фахівцем зарекомендував себе він і в сфері культури, очоливши специфічну клубну роботу. А згодом пустився і в далекі мандри, вдосконалюючи майстерність на об’єктах Росії, Німеччини, Швеції, адже ще до армії закінчив будівельний коледж.

– Усе це, Валентине, можна назвати пошуками?

– Аж ніяк, бо знайшов я себе ще 13-літнім підлітком, коли в кінці навчального року проходив виробничу практику на сільгоспроботах поруч з татом, який на «ти» з будь-якими механізмами (трактор, комбайн, бензовоз…).

А, може, це сталося ще й раніше, коли зовсім малий Валентин почув від бабусі оцю притчу: «У давнину не всі люди шанобливо ставилися до хліба, а з Біблії відомо, що він є тіло Боже. І тоді колос від землі-матінки ріс майже до неба – такий велетенський. Та побачивши, як дехто не цінує хлібчик, Бог, розгнівавшись, зменшив колосок до розміру долоні. Отож, пшенички стало менше й вирощувати її було важче. Того і не всі бралися за цю працю, а хто взявся – тому честь і хвала».

– Тобто ці декілька років були чимось на кшталт підготовки до чогось більш важливого?

– Так. По-перше, додаткові знання ніколи не завадять. Навпаки, розширюють світогляд. А крім того, з кожної справи можна віднайти корисне для своєї. Приміром, на будовах Німеччини нема такого поняття, як «виснажлива праця»: нові технології значно спрощують традиційно тяжкі процеси. Кожному потенційному підприємцю така школа потрібна. А на чужині мав заробити гроші, щоби розпочати власну справу.
– Отримуючи євро, важко втриматися від спокус у вигляді автомобіля, квартири в місті…

– Згоден, але поле було завжди зі мною, так що все пов’язано тільки з ним.

Як не порадіти тому, що сьогодні все більше про себе заявляють молоді люди, котрі не чекають на те, що хтось щось їм дасть, а вже потім вони, мовляв, розвернуться…

Валентину Антименюку, 28-річному керівникові сільськогосподарської фірми «Атаман-Агро» (с.Рункошів), не було на кого розраховувати. Вирісши у багатодітній родині, змалку звик трудитися в домашньому господарстві, допомагав батькам, отож, знає ціну копійці, а головне – давно вже зорієнтувався у тому, що є в цьому житті найціннішим і справжнім: хліб – усьому голова.

Світанок зазвичай зустрічає в дорозі – ранковий біг давно став гарною звичкою. Саме тоді приходять свіжі ідеї, аналізується і відкидається усе зайве, бо, за висловом Валентина, як-небудь може працювати будь-хто.

Герой нашого нарису впевнений, що малі ферми могли б (наряду з іншими виробничими структурами) підняти українську економіку. Це він заявляє як без п’яти хвилин економіст (заочно навчається у Харківському економічному інституті).

– Добре, хочу поставити запитання як неекономіст економісту: «Ви задоволені цьогорічним урожаєм, скажімо, пшениці?».

– Здобуток, можливо, й не такий вже вагомий, та вважаю, що 40 центнерів з гектара – теж непогано. Радіти варто і маленькій перемозі. Розкривати всі секрети не ризикую, та площу посівних (нині маю 50 га) точно буду збільшувати.

– Підтримку від рідні і близьких, певно, маєте?

– Обов’язково. Дякую батькам, братам і сестричці – наразі студентці ПДАТУ за віру в мене. Та й друзів, котрі задіяні в цьому ж сегменті, відчуваю лікоть: Михайла Кошоватого, до прикладу, Юрія Солтисяка.

– Про другу половинку не згадуєте?

– Поки що не встиг одружитися.

– А якщо зустрінете, а їй не подобатиметься те, чим займаєтеся, щось змінюватимете?

– Відкину цей варіант: якщо в людини щирі почуття, вона сприйматиме все з позитивом.

Звісно, попереду у Валентина ще багато чого, адже, як розмірковує він, «будуючи своє життя, покращуєш життя інших» – це принцип, за яким молодий фермер неспішно, з розумінням і врахуванням реалій, не ганяючись за тимчасовим успіхом, кладе цеглину за цеглиною до справи, котра йому до душі.

Наша розмова торкається таких факторів, як залежність від примх погоди, відсутність дешевих кредитів, питання продажу землі, котру, ймовірно, «поглинатимуть» крупні агрохолдинги.

– Це ж якими якостями має володіти аграрій, щоби не розчаруватися, не опустити рук?

– Здається, вони вічні: велике терпіння, здорові амбіції і, безперечно, сміливість.

– Але зараз насправді надскладна доба…

– Погоджуюсь. Та якщо все було б і просто, і легко, – нецікаво.

Лариса МАСЛОВА.