ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

Любов і ненависть. Добро і зло. Ці різні поняття крокують поруч. Чи майже поруч, нерідко змінюючи одне одного. Іноді зовсім неочікувано, несподівано. Що ж, недаремно давньогрецький мудрець і філософ Геракліт ще у свої казково далекі часи зазначив: усе тече, все змінюється. Прийшло мені це на думку після чергового повідомлення про події російсько-української війни. Широкомасштабної, цинічно жорстокої, зі жахітливими руїнами і людськими смертями. Невже то є правда? – подумалось. – У двадцять першому столітті? У цивілізованому світі?..

Виявляється, таки правда. І подібне буває, коли один брат іде на другого, котрому щойно клявся в любові й вірності. Так, саме так сталося і на цей раз між Росією й Україною. Кремлівський вискочка Путін послав свої війська в Україну з наказом підкорити її, а якщо ні – то знищити. І ось уже як в О.Довженка: «Україна в огні». Палають міста і села, ллється людська кров… Хто міг би про таке подумати? А воно, бачимо, є. Російські бомбовози бомблять нашу столицю – Київ, Харків, Дніпро, Миколаїв, інші великі і малі міста, убивають дітей, стариків. Українські вояки мужньо боронять кожну п’ядь рідної землі, наносять окупантам величезних втрат. Та ворог суне і суне, встеляючи український чорнозем своїми трупами, полишаючи військову техніку, зброю.

Путінські загарбники б’ють з гармат, ракетами по цивільних, житлових кварталах, убивають мирних громадян. Європа, світ протестують, вони – з Україною, але Путіну все це, як мовиться, до одного місця. «Братній» народ має бути підкорений, Росія має стати володаркою світу. Що тут скажеш? Апетити у жалюгідного диктатора справді великі, безмірні. І він будь-що прагне їх здійснити. Що для нього тисячі, сотні тисяч людських смертей, зруйновані міста, села, знищені наші святині?

Подумки бачу зруйнований, зранений Ірпінь – героїчне містечко під Києвом. Це воно грудьми заступало ворогові шлях до столиці. Мені неодноразово довелося бувати там у затишному Будинку творчості письменників України. Влітку на світлих, просторих алеях чудового лісопарку відпочивають знані в Україні і світі письменники, діляться враженнями, творчими планами. Тут жили, набиралися наснаги, виношували задуми своїх нових книг Олесь Гончар і Михайло Стельмах, Ліна Костенко і Вадим Собко, Борис Комар і Марія Пригара, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Володимир Канівець і Микола Федунець… І я відчув на собі животворний подих Ірпеня, разом з онуком Сашком кілька років відвідували письменницький Будинок, зустрічалися з відомими митцями, милувалися красою Ірпеня. Нині все тут зруйноване ворогом. Навіщо? Задля чого?

Хіба тільки Ірпінь став жертвою рашистської навали? А Харків, Маріуполь, Чернігів, Суми, інші міста і культурні центри? Та ми відбудуємо їх, вони стануть ще привабливішими, ще прекраснішими. Ми зробимо це! А ворога неодмінно здолаємо!
Перемога буде за нами!

…Розриває душу, тривогою наповнює серце, свідомість черговий сигнал «Повітряна тривога». Всевишній, захисти нас, нашу Україну! Дай нам Миру і Щастя!..

Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах