КАМ`ЯНЧАНКА-КОРЕЯНКА АННА ТІТЕНОК
Краса людської душі – це вічне диво. І ти багатієш цими дивами, коли зустрічаєш саме таких людей. І неважливо, були вони колись у твоєму житті чи є зараз, поряд вони біля тебе чи десь далеко…
На відстані восьми тисяч кілометрів від Кам`янця-Подільського знаходиться столиця Південної Кореї – місто Сеул. Нещодавно я там побувала… Швидкісним Інтернетом, спілкуючись з кам`янчанкою Анічкою ТІТЕНОК. В серпні вона, щоправда, приїжджала до нашого міста, але спілкування з нею відбулося з Сеулу.
Насправді почуття гордості за кам`янчанку, котра будує там успішно кар`єру, робить щемливим моє серце! Я сама із захопленням вивчаю мови, але щоб корейську, з її ієрогліфами!
Історія її починалася тут, у нашому місті, де народилася, де навчалася у дев`ятій школі, яку й закінчила з відзнакою. За співбесідою, вражаючи усіх високими знаннями, вона здолала конкурсний марафон в університеті ім. Тараса Шевченка. Тут їй запропонували вивчати корейську мову на відділенні «Кореєзнавство» (Аня досить добре володіла англійською, бо в школі займалася з репетиторами). І вона обрала її.
Після успішного закінчення університету подала документи на урядову програму і в числі трьох студентів з України поїхала на навчання в Сеул. Це сталося в 2012 році. Там закінчила університет «Ханянг» (магістратуру) за спеціальністю «Міжнародні відносини». Час від часу також займалася усним перекладом в сфері політики, економіки та бізнесу. Після магістратури три роки працювала в науковому інституті «Йосідже». Але для підвищення кваліфікації вирішила повернутися до навчання. Тепер вона перебуває у творчій відпустці та пише докторську дисертацію в аспірантурі універиситету Йонсе. Але чи можна назвати це відпусткою, коли тема дисертації така непроста: «Цифровий уряд». Пише працю англійською мовою, але й корейська у неї бездоганна. Чи ж важка ця мова? Як на мене – дуже. Але сама Аня вважає її дещо легшою за японську та китайську.
Мешкає Анна Тітенок в Кореї вже десять років. Ця країна, за її словами, дуже комфортна і безпечна для життя. Корейці за останні роки зробили рвучкий економічний стрибок у сфері цифрових технологій. І сьогодні тут проживає біля 3000 українців. З початком війни в Україні майже всі вони об`єдналися між собою нестримним бажанням допомогти українському народу. Ця згуртованість одразу проявилася у демонстраціях та мітингах. Як відомо, в Південній Кореї такі заходи проводити надто складно – треба чекати дозволу і все відбувається під наглядом поліції для безпеки громадян та активістів. На першу демонстрацію прийшло близько трьохсот осіб. І так час від часу усі продовжують збиратися разом, показуючи свою солідарність з рідним народом.
На честь державного свята України – Дня Незалежності – тут відбувся великий благодійний концерт, організований українською громадою за підтримки посольства України в Республіці Корея. На ньому було зібрано благодійні кошти від продажу виробів ручної роботи, частування стравами української кухні. Україночки приготували смачний борщ, львівські сирники та узвар. Усі виручені кошти відправили в Україну. А в День української вишиванки активісти організували велопробіг широкими магістралями Сеулу. Як же милували око червоні мальви, волошки, маки на вишитих сорочках, що одягли на себе велосипедисти!
Ще на початку війни було відкрито рахунок українського посольства в корейській валюті. На сьогодні завдяки корейцям та українській громаді вже зібрано понад 10 мільйонів євро.
Допомога інших держав нам сьогодні дуже потрібна. І Південна Корея, в якій мешкає такий трудолюбивий, розумний народ, щиро нам співчуває і всіляко підтримує. Анна Тітенок завела в Інтернеті сторінку, де у своїх статтях розповідає про Україну, знайомить з життям українського народу. Саме після останньої поїздки до Кам`янця Аня розповіла у своєму блозі про те, як діти готуються до 1 вересня.
Тут, у рідному місті, вона зустрілася зі своєю мамою Наталею Миларщіковою та бабусею Галиною Матвіївною, з якими довго була в розлуці. Кожній привезла подаруночки – своїм рідним, дорогим та любим, котрі виховали її в такій же любові. І обов`язково – татові Андрію та бабусі Тамарі Леонідівній.
Юлія ЛИСКУН, журналістка.
Автор:
admin
