ВДАЛОГО СТАРТУ НА ШЛЯХУ ДО ЗНАНЬ
Напередодні Першого вересня поцікавилися у шестирічної Маші Бугери, чи хочеться їй іти до школи.
– Авжеж, – радісно відгукнулася дівчинка, – там дуже класно!
Отож, прямую туди, куди за декілька днів охоче поспішатимуть на свято Першого дзвоника колибаївські першокласники.
Зручні світло-зелені столики, у шафці – щойно віддруковані підручники, в кутку – дерево родоводу, а на віконному склі – улюблені мультяшні герої, стіни оздоблені сучасним дизайном, ноутбук… І ще багато всього кольорово-веселкового, так що починаю жалкувати про досі не винайдену машину часу, котра б надала мені шанс повчитися у новій українській школі.
Немало зусиль роками докладає територіальна громада, очолювана Михайлом Желізником, директор закладу Лариса Димчук, благодійники з Кернел, аби школа була не лише комфортним центром навчання й виховання (тепло, безкоштовне харчування для учнів початкових класів, просторий спортивний зал, досвідчені, висококваліфіковані педагоги), а й установою, готовою прийняти будь-які виклики часу.
Як повідомили в секторі освіти райдержадміністрації, 1 вересня 186 хлопчиків і дівчаток (це із сіл, неохоплених об’єднаними територіальними громадами) сядуть за парти вперше, у Гуменецькій громаді – 86, Жванецькій – 28, Китайгородській – 28, Колибаївській – 30, Слобідсько-Кульчієвецькій – 48, Староушицькій – 37. У порівнянні з минулим навчальним роком суттєвих коливань у названій цифрі не спостерігається.
У місті, за даними Кам’янець-Подільського управління освіти і науки, до першого класу прибуває 1164 учні.
На щастя, ні в районі, ні в місті кількість шкіл не скоротилася, а до 2022 передбачається зміна статусу декотрих кам’янецьких навчальних закладів.
У зв’язку з карантином багатодітним і малозабезпеченим родинам на випадок «червоного зонування», коли виникне необхідність переходити на «дистанційку», варто звернутися за допомогою до управління соціального захисту, щоб придбати гаджети.
І ось він, нарешті, жаданий День знань! Зодягнені, як то мовиться, з голочки вчорашні дошкільнята прийдуть на свій перший урок, і лише батьки знатимуть, скільки їм коштувало «екіпірування» дітлахів.
Утім, і я зробила спробу підрахувати, що і почім, завітавши на розпродаж (як зазначалося в оголошенні) шкільного одягу. Маленька спідничка продавалася за 300 гривень, блузочка «тягнула» приблизно на стільки ж, сарафан виявився не набагато дешевшим, туфельки й кросівочки просто лякали своїми далеко не «дитячими» цінами.
Прикинула, що потрібні ще й светрик чи гольфик, спортивний костюмчик, пристойний ранець, який ще треба наповнити «канцеляркою» – усе це тягнутиме десь тисяч на п’ять.
До цього додамо чималу упаковку масок, дезрозчинів… Після чого зовсім не важко уявити реакцію пересічних матусь, котрі «сидять» на мінімалці, й татусів, гарячково шукаючих додатковий заробіток, щоб їхнє чадо «виглядало не гірше за інших».
Та є ще один аспект, який ніби й не торкається матеріального забезпечення, однак є чи не найважливішим. Більшість діток, як правило, вирушає в похід за знаннями зі щирим бажанням і з неабияким ентузіазмом. Але за деякий час на питання, котрий предмет найбільше подобається, називають… велику перерву.
І це відбувається як з вини батьків, так і тих, кому було довірено вести маленького школярика до Країни Знань. Це навіть й не потребує доведення, що без тісної співпраці, взаємодії, терпіння й віри можна легко загубити на непростому, тернистому шляху робітника зі світлою головою і золотими руками, талановитого митця чи геніального інженера…
Нема виправдання учительському: «У мене їх багато, а я одна» чи батьківському: «Не вистачає часу».
Інколи вражає татове-мамине: «Господи, хоча б канікули швидше скінчилися!». Ніби йдеться про речі, котрі можна здати до камери схову (тобто до школи), щоби не заважали.
Можливо, не на зовсім високій та приємній ноті в переддень урочистого дня початку нового життя для шестиліток звучить ця кінцівка, та без цього правда про те, як через здобуття знань формується особистість, погодьтесь, була би неповною.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
