«УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ» І «ПРОСВІТА» В КАМ`ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Хмельничанина Анатолія Михайловича ТРЕМБІЦЬКОГО я сподівалася зустріти на урочистій конференції, присвяченій 160-річчю від дня народження Костя Солухи, яка нещодавно проходила в місцевій бібліотеці. Адже він – доктор історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач Хмельницького міського відділу центру дослідження історії Поділля Інституту історії України Національної академії наук, Почесний краєзнавець України написав близько 700 наукових дослідницьких праць! І серед них одна з найважливіших (так би мовити суто для мене, як голови місцевого осередку «Українського клубу») – про «Діяльність «Українського клубу» в Кам’янці-Подільському (1919-1920 рр.)». Та з невідомих причин науковця чомусь на цей захід не запросили…

– Анатолію Михайловичу, на конференції, яка, до речі, була приурочена і 115-й річниці з часу створення «Просвіти» в Кам’янці, я жодного слова не почула про «Український клуб» (у ті часи вимовляли клюб), який відіграв не меншу, а я б сказала навіть вагомішу роль у становленні молодої української держави. Чому історики й досі так старанно замовчують про цю сторінку в літописі нашого міста?

– У вітчизняній історичній науці все більш пріоритетного значення набуває звернення до ролі особового чи родинного аспекту в творенні історії й культури України, оскільки саме людський вимір є головним критерієм, який визначає духовність і віковий потяг українців або цілих родин до історичної правди. Подільські науковці визнають, що історія України є персоніфікованою, адже всі об’єктивні процеси суспільно-політичного розвитку проходять через індивідуальний досвід особистості. Вони, беззаперечно, визнаючи значні заслуги Костя Солухи як головного стрижня родини Солухи-Приходька-Герасименка-Філя у державно-суспільному житті українського народу, все ж залишають поза своєю увагою системне вивчення цієї родової української еліти. Аналіз наукових здобутків істориків і краєзнавців свідчить, що переважним напрямом їхніх досліджень є українська історія «взагалі», а не вивчення історії життя й діяльності конкретних особистостей або ж цілих родин як надважливого складника відтворення процесу формування багатовікової історії та культури України, в історії якої, як і в «історії кожної держави, кожного народу, є свої світла й тіні, а постаті ясні й темні, є лицарі й нікчеми…».

Відповідаючи на питання, чому історики й досі так старанно замовчують діяльність «Українського клубу», який відіграв важливу роль в історії Кам’янця-Подільського в часи Української революції 1917-1921 рр., варто зауважити, що хоча погляди науковців зосереджені на висвітленні багатоаспектної діяльності Подільської «Просвіти», проте й досі ними не створено ґрунтовної історії цього товариства, не написана монографія про лікаря, науковця і просвітянина Костя Солуху. Напевне, ще не прийшов час розкрити історію «Українського клубу» та систематизувати персоналії цих громадсько-просвітницьких товариств, оскільки в їхній діяльності брали цілі родини (Ватичі, Вікули, Герасименки, Приходьки, Сіцінські-Січинські, Солухи, Туркало, Чехівські та багато інших).

– А як Ви натрапили на ці архівні документи? Розмовляючи з багатьма істориками, зрозуміла, що вони навіть не чули про «Український клуб».

– Намагаючись розв’язати наукову проблему – створення колективного (просопографічного, соціального) портрету відомої української родини Сіцінських – Чехівських – Січинських – Шандорів, знакової у державному, суспільно-просвітницькому, науково-культурному, педагогічному і релігійно-богословському житті України та української діаспори Німеччини, Словаччини, США, Франції, Чехії, з метою реконструювати багатогранні життєві шляхи і багатоаспектну діяльність конкретних представників родини, об’єднаних спільними чинниками, при яких кожний член родини розглядався у часово-просторовому вимірі як особистість та індивідуальність, мені довелося опрацювати майже всі часописи (газети, журнали, вісники тощо), які виходили у роки Української революції 1917-1921 рр.

У газетах «Народна воля», «Наш шлях», «Новини», «Подольский край», «Робітнича газета», «Слово», «Трудова громада», «Україна», «Шлях» та інших були виявлені матеріали про створення і діяльність «Українського клубу», про який мені як досліднику життя і діяльності відомого громадсько-просвітницького діяча Євфимія Сіцінського не було нічого відомо. Мене це зацікавило, й у співпраці з сином Андрієм ми зібрали по можливості усі наявні матеріали, опублікували статтю «Діяльність «Українського клубу» в Кам’янці-Подільському (1919-1920 рр.)» у збірнику наукових праць «Освіта, наука і культура на Поділлі» (2009) та виступили з доповіддю «Український клуб» у Кам’янці-Подільському – осередок суспільно-просвітницької та культурно-освітньої роботи (січень 1919 – грудень 1920 рр.)» на Всеукраїнській науковій конференції «Кам’янець-Подільський – остання столиця Української Народної Республіки» (2009).

– Спочатку була «Просвіта», а потім «Український клуб»? І вони працювали паралельно?

– У 1868 р., тобто понад 150 років тому, розпочала свою діяльність наймасовіша громадська організація «Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка», яке й досі переконливим словом несе в народ знання української мови, історії, традицій та звичаїв рідного народу, знання про віру, культуру, свою націю.

У грудні 1905 р. у Кам’янці-Подільському було організоване, а у квітні-травні 1906 р. зареєстровано Подільське товариство «Просвіта», яке вже 115 років провадить свою просвітянську справу. Його засновниками та першими членами були відомі особистості: поети Олександр Олесь-Кандиба і Микола Вороний, Євген Чикаленко, Симон Петлюра (під псевдо Полтавець), Володимир Чехівський та інші.

У роки Української революції 1917-1921 рр., а саме 1919 р., на Поділлі відбувалися помітні перетворення у культурно-освітній сфері. Вже у січні національно свідома інтелігенція, зокрема й члени Подільської «Просвіти», з метою поширення освіти серед населення краю та координації діяльності усіх громадсько-просвітницьких, культурно-освітніх і професійних товариств, заснувала «Український клуб» у Кам’янці-Подільському та обрала Раду старшин клубу. Члени Ради, керуючись статутом новоствореної інституції, проводили запис у члени клубу, але лише за рекомендацією старшин і при сплаті вступних членських «вкладок при записі – 50 гривень». При цьому урядовці центральних і місцевих установ, старшини Української армії, члени політичних і громадських інституцій мали право купувати одноразові квитки на вхід до Клубу як гості, який коштував 6 гривень. Крім того, члени й гості Клубу могли «діставати обід по зниженій ціні».

– А хто ж входив у Раду старшин клубу?

– Організацію діяльності «Українського клубу» забезпечувала Рада старшин клубу, до якої були обрані Кость Солуха, Віктор і Євген Приходьки, Євфимій Сіцінський, Володимир Чехівський та інші.

– Зупиніться, будь-ласка, на тому, яку роботу проводив саме «Український клуб».

– У діяльності «Українського клубу» в Кам’янці можна виділити такі дуже необхідні для тогочасної спільноти основні напрями діяльності: організаційна, культурно-масова, лекційно-просвітницька, освітня, благодійницька.

– Серед них, на Вашу думку, які були найважливішими?

– Значну увагу Рада старшин клубу приділяла проведенню таких важливих для спільноти заходів:

– регулярне проведення засідань із розгляду планів роботи клубу і нагальних питань його діяльності; організація секційної роботи (бібліотечна, драматична, лекційно-літературна, музично-вокальна); робота комісій (організації вечірок і розваг, фінансово-господарська); сприяння громадсько-просвітницьким і культурно-професійним інституціям (Кам’янецька філія Всеукраїнської спілки лікарів, Селянська соціалістична спілка, Союз українок, Союз українських жінок, Українське технічне товариство тощо) у проведенні засідань та інших заходів;

– організація і проведення спільно з науково-освітньою та культурною громадськістю міста вечорів об’єднання громадянства; улаштування концертів (Українського національного хору, щедрівок і колядок на свято Водохреща), вечорів камерної музики під орудою Гаєвського і Камінека, новорічних свят і святкових жіночих вечірок; організація виступів приїжджих і місцевих артистів (кобзар В.Ємець, скрипач-віртуоз Р.Придаткевич), театрально-артистичних труп (Київський молодий театр); проведення урочистих засідань із нагоди різних свят, ювілейних подій та дат (на честь Костя Солухи); регулярне, майже щотижневе проведення інших розважальних заходів із танцями;

– організація і регулярне читання із просвітянами, професорсько-викладацьким складом університету безплатних науково-популярних лекцій на різні актуальні теми (7 вересня 1919 р. В.Чехівський прочитав лекцію «Робота партій старого порядку в часи революції», а 13 листопада 1920 р. В.Січинський – «Відношення західноєвропейського громадянства до українського руху в зв’язку з подорожжю Української республіканської капели»); поширення науково-популярних знань серед населення міста, учителів середніх і народних шкіл, урядовців, церковнослужителів, вояків української армії (3 і 7 вересня 1919 р. з лекціями виступив В.Чехівський);

– заснування і підтримка науково-популярного закладу – українського народного університету (перший голова Ради лекторів університету В.Чехівський);

– сприяння організації і проведенню різних благодійних акцій, спрямованих на збір коштів для незаможного студентства, хворих і поранених вояків української армії, на боротьбу з інфекційними хворобами; жертвування на Товариство Червоного Хреста та український народний університет; надання приміщень для проведення різними товариствами (Союз українок, Українське технічне товариство тощо) зібрань та секційних занять.

– А яка роль відводилася саме Кості Солусі?

– У діяльності «Українського клубу» значна роль відводилася члену Ради старшин клубу Кості Солусі, який був одним із співорганізаторів творення клубу, і члени Ради старшин вважали його «головою» (беремо у лапки, оскільки всі рішення Ради старшин приймалися голосуванням, але думка Костя була переважаючою, і до неї завжди прислухалися). Активними членами «Українського клубу» також була його донька Тетяна (у повоєнні роки член Виконного органу ДЦ УНР в екзилі) і його зять Євген Приходько (у повоєнні роки голова Представництва ВО ДЦ УНР в США).

– У нашому місті тепер також діє «Український клуб», що відновив свою роботу майже через сто років. Як гадаєте, чи можуть сьогодні члени клубу впоратися із аналогічними завданнями, і яка його роль у сучасному духовному відродженні української нації?

– Від знання історії творення та діяльності «Українського клубу», а також історії відомої української родини Солухи-Приходька-Герасименка-Філя залежить подальший розвиток української держави, оскільки лише ті, хто знає свою історію, своє минуле, знають дорогу в своє майбутнє, майбутнє своєї держави.

Головним завданням «Українського клубу», на мою думку, має стати його перетворення на погоджувальний і координаційний осередок усієї суспільно-просвітницької та культурно-освітньої діяльності усіх громадсько-просвітницьких організацій та громадсько-професійних об’єднань, що діють не лише у Кам’янці-Подільському, але й на теренах Хмельницької області, оскільки у середовищі наукової, творчої і суспільно-просвітницької інтелігенції вже давно йдуть розмови щодо утворення єдиної інституції. Члени клубу мають одночасно брати участь у діяльності інших громадських і професійних осередків краю.

«Український клуб» має стати головним офісом усіх суспільно-просвітницьких об’єднань, культурно-освітніх осередків і громадсько-професійних організацій, де б відбувалися різні заходи (зібрання громадських і професійних осередків, наукові засідання у різних формах, концерти та вистави, проведення виставок та вечорів відпочинку тощо) за широкої участі громадськості.

Благодійна та волонтерська діяльність «Українського клубу», його активна участь в національно-культурному та духовно-просвітницькому житті громад Хмельниччини мають бути головним чинником поширення національної свідомості і пробудження соціальної активності серед жителів області та Кам’янця в цілому.

– Дякую за таку важливу знахідку та цікаву розмову.

– І Вам дякую за зацікавленість до моєї скромної персони і моїх надбань, зокрема, про українську родину Солухи-Приходька-Герасименка-Філя, члени якої пройшли через горнило тоталітарного режиму та брали активну участь у державному, суспільно-просвітницькому, науково-освітньому та культурному житті України та української діаспори Аргентини, Італії, Канади, Німеччини, США, Чехії.

Юлія ЛИСКУН, голова місцевого осередку «Українського клубу», член НСЖУ, НСКУ,  перекладачка, поетка.