ПОЛЕ СТОЯЛО ПУСТКОЮ, БО ЗНЕСИЛЕНИЙ ЛЮД НЕ МІГ ОБРОБЛЯТИ ЙОГО
Навесні 1933 помирало
щохвилини – 17 чол.;
щогодини – 1000 чол.;
щодня – 25000 українців
З кожним роком усе важче й важче збирати матеріал про страшний геноцид 32-33 років, коли мільйони людей вмирали з голоду. Свідків цього практично неможливо знайти. І все ж школярі Колибаївської школи під керівництвом Оксани Вікентіївни Ткач й Оксани Іванівни Гльос по крупицях збирають цю трагічну історію.
Євгенії Антонівні МЕНДЕРЕЦЬКІЙ йде дев’яносто восьмий. Усього бачила на своєму довгому віку – і голод, і окупацію, пройшла гастербайтерство (2 роки й 7 місяців батракувала в Німеччині), скрутний повоєнний час (мала четверо дітей), давно поховала чоловіка і загиблого старшого сина, а нещодавно – свіжа рана. Пішла несподівано з життя донька.
Жінка, втім, як і її односельці старшого віку (хоча майже всі вони вже завершили свій шлях), багато десятиліть згадувала жахіття початку тридцятих років, коли українців косив штучно організований голод, коли гичка з буряка була мало чи не єдиною стравою, яку урізноманітнювали лобода, пирій, щавель – йшла будь-яка зелень.
Знесилені мешканці падали на вулицях, втрачаючи свідомість. Мерців ховали неподалік лісу (в урочищі Чуприк), бо везти на кладовище аж до Татарисок не вистачало сил. Найбільше потерпали без їжі літні й дітлахи.
Зате започаткований владою загін молодих добровольців не втомлювався розшукувати по хатах припаси. Тож, не соромлячись, вилучали маленькі вузлики із зерном, жменьку насіння, засохлі корінці, шипшину…
Худоба, свійські тварини були реквізовані ще з початком зародження колгоспу імені товариша Дзержинського. До прикладу, в Москальських знайшли цілу кошницю кукурудзи. «Активіст» зажадав від хазяїв верети, щоби в ній винести качанисту, а коли ті відмовилися, скинув із себе пальто, щоб перенести знайдене на підводу. Немилосердна «зачистка» здійснювалася з великим азартом і ентузіазмом. Родини вимирали одна за одною – Ліпковські, Годзінські, наймолодший з Рачинських – шестилітній Михайлик… Мілу Равську, в котрої знайшли 3 кг кукурудзи в печі, засудили до трьох років в’язниці.
Тих, хто насмілювався чинити спротив, зачиняли, щоб «перевиховувати», в коморі без крихти їжі й води. «Чорна хвиля» безчинствувала, не залишаючи селянству надії на виживання.
Весною 33-го кинулися садити грядки, та марно: другого, третього дня посаджене щезало – кожний паросток, стебелинка, листочок був у великій ціні…
І як важливо не забувати про це, бо ж ці гіркі спомини, пам’ять, що не дає заспокоїтися, – і є передумовою неповторення того лиха.
Біля стенду Пам’яті жертвам Голодомору в місцевій школі завжди є дітлахи, бо ж це частина біографії їхніх прадідів. А не знаючи її, не збудувати щасливої долі наступним поколінням.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
