За 5 кроків до століття

Хтось любить дивитися телевізор, хтось любить гортати інформацію в телефоні, а для когось є задоволенням взяти газету, відчути запах фарби й паперу, спокійно перечитати, можливо, зберегти її. Тобто газета має свою цінність у тому, що інформація, яка тут надрукована, буде зберігатися не одне століття…
«Краю Кам’янецькому» до століття залишилося не так вже й багато. У цьому році йому виповнилося 95. Родовід часопису розпочався з далекого 1930 року. Саме тоді, 26 лютого, народилася газета із промовистою назвою «Колективіст Прикордоння», орган Довжоцької районної ради.

Із проведенням адміністративних реформ з часом утворилися нові територіальні одиниці, серед яких і Кам’янець-Подільський район. Увесь цей період газета залишалася надійним інформатором громади. Характерно, що вже другого дня після визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників, вийшов новий номер районки. Газета повідомляла про події на фронтах Другої Світової війни, здобутки трудівників тилу, які працювали під гаслом: «Усе – для фронту!». Хто б міг тоді подумати, що доведеться знову на сторінках улюбленого видання писати про мужність і стійкість наших захисників у боротьбі цього разу вже проти російських загарбників, про руйнівне жахіття війни, про тих, хто нині був змушений залишити свої домівки, про підтримку тилу…
За час свого існування газета виходила під назвами «Сталінський клич», «Радянська Кам’янеччина», «За комунізм». У 1963 році районний та міський часописи об’єдналися й стали носити назву міськрайонна газета «Прапор Жовтня». Якщо на витоках родоводу тираж вимірювався сотнями екземплярів, то в міру ліквідації неписьменності дорослого населення зростало й число передплатників районки. На початку 90-х років минулого століття тираж міськрайонної газети «Прапор Жовтня» сягнув майже 40 тисяч примірників. Практично часопис приходив майже в кожну третю оселю кам’янчан чотири рази на тиждень.
У серпні 1991 року газета реформувалася в регіональну й стала виходити під назвою «Край Кам’янецький».
Редакторами газети в різні часи працювали досить авторитетні яскраві особистості. Це, зокрема, М.Ротштейн, С.Кислий, Іван Романюк, Герасим Понік, Іван Венгер, Дмитро Мороз, Пилип Бадєєв, Сергій Севастьянов, Віктор Спігер, Мар’ян Красуцький.
Разом із редакторами змінювалися і засновки нашої газети. За комуністичних часів часописом керував райком партії. Після здобуття незалежності її засновниками стали Кам’янець-Подільська районна рада та райдержадміністрація. Редактора за будь-яку «провину» могли заслухати, звільнити, призначити більш слухняного і лояльного.
Вплинула на хід розвитку реформа друкованих засобів масової інформації. З січня 2016 року колективам редакцій законом було надано право самостійно обрати спосіб реформування, перетворивши комунальні підприємства у суб’єкти господарювання приватної форми власності, а владні інституції зобов’язано вийти зі складу співзасновників. «Краю Кам’янецькому» нелегко довелося долати процес реформування. І якби не вступив у дію Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», то редакція й надалі пливла б потихеньку таким напівпровладним курсом. Правда, напівпровладний часопис районних керманичів, мабуть, не задовільняв. Тож спочатку вони зраділи такій можливості позбутися газети й запропонували нам якнайшвидше прийняти рішення про реформування.
Трудовий колектив ще 21 січня 2016 року провів збори, де одностайним рішенням було визначено про участь редакції й засобу масової інформації в першому етапі реформування. Відповідні пропозиції редакція надіслала засновникам – Кам’янець-Подільській районній раді та Кам’янець-Подільській райдержадміністрації. Однак владці різко повернули в зворотньому напрямку й не поспішали відпускати газету.
На черговій сесії районної ради, яка відбулася 18 лютого цього ж року, не вистачило одного голосу, аби процес реформування запустити в дію. У березні редакція, згідно із законом, звернулася з повторними листами, щоб отримати офіційну відповідь від засновників, на що голова райдержадміністрації відповів, що підписувати розпорядження про вихід з числа співзасновників немає сенсу, бо немає рішення сесії. Ось тоді-то колектив редакції змушений був шукати правди в суді. Довелося пройти кілька судових засідань, аби Феміда задовольнила позови та визнала протиправною бездіяльність районної ради й райдержадміністрації. Тож вже у квітні 2017 року ми стали приватним підприємством «Медіа-центр «Край Кам’янецький», а співзасновниками – працівники редакції. Тобто всі кошти на видання газети ми заробляємо самі різними способами. Це і передплата, і реклама, і оголошення, й інформаційні послуги.
Щоправда, хизуватися великим тиражем, як це було за радянських часів, нині, на жаль, не доводиться. На це є об’єктивні та суб’єктивні причини. Попри труднощі, газета виходить. На заваді не стала ні пандемія, ні повномасштабна війна, ні стрімке скорочення населення, ні розвиток інтернету, ні відсутність у молодого покоління звички читати газети, ні закриття поштових відділень у селах, ні вимушене здорожчання видання… Це основні чинники того, що друкована преса, і «Край Кам’янецький» зокрема, втрачає читачів. Падіння тиражів погіршує й фінансову ситуацію в редакціях. А щоб виготовляти газету, як і будь-який інший продукт, потрібні кошти. Причому немалі. І з кожним роком суми, необхідні для випуску й доставки газет, суттєво зростають.
Але місцева друкована преса – це не лише засіб масової інформації, який публікує новини й історії людей, що живуть тут і зараз. Це – минуле і сьогодення нашого рідного краю. Це один із факторів, що об’єднує людей, який, власне, і робить їх громадою. Дуже хочеться, щоб так було і в 2030 році, коли «Край Кам’янецький» відзначатиме столітній ювілей, а також і надалі…
Ну, а поки ж вітати самих себе з ювілеєм якось не зовсім зручно. Тому щирі вітання шлемо ветеранам «Краю Кам’янецького», які вклали в газету не тільки важку, а часто невдячну і ненормовану працю, а й серце та душу. Серед тих, чиї публікації й нині можна зустріти на сторінках часопису – Василь Добровольський, Борис Урода, Анатолій Туровський, Михайло Маньковський, Лариса Маслова, Юлія Лискун, Юлія Лічкевич, Тетяна Просяна, Наталя Камінська, Діна Кушнір… Прикрашають сторінки газети і майстерно виконані світлини фотохудожника Станіслава Стояновського.
Ще донедавна, можна сказати «одягала» у вбрання, надавала неповторного вигляду «Краю Кам’янецькому» майстер комп’ютерної верстки-дизайнер Таїсія Гучок.
На слова поваги та вдячності заслуговує і наш кореспондент Станіслав Оржеховський, який наразі захищає рідну країну від російського агресора, змінивши диктофон та ручку на зброю.
Світла пам’ять журналістам та працівникам редакції, які відійшли у засвіти. Ця пам’ять – не тільки в наших серцях, але й на пожовклих від часу сторінках нашої газети.
Щирі вітання кожному нашому передплатнику, дописувачу і читачу! Без вас газета просто б перестала існувати. Тож сподіваємося, що ви й надалі підтримуватимете «Край Кам’янецький». Ми ж намагатимемося робити його ще цікавішим і кориснішим для вас.
Ювілей газети, як і людини, – це не лише підбивати підсумки, але й планувати майбутнє. Переконані, у «Краю Кам’янецького» воно є. Але тільки разом із вами. Тож зичимо усім якнайшвидшого, такого жаданого, переможного миру нашій Неньці-Україні, повернення до рідних домівок живими і неушкодженими наших захисників і захисниць, возз’єднання родин, яких по всьому світу розкидала війна, щастя та благополуччя вам, наші любі краяни!

Надія ЄРМЕНЧУК.

Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з  і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Поділитися в соціальних мережах